— Мушу сказати, що я вас взагалі не розумію, — з глибокою недовірою мовила Трекова. — Неначе ви балакаєте по-татарськи.
— Але я, здається, розумію, — озвався Трампус, котрий уважно слухав їхній діалог.
— Це дуже просто. Я трохи навчився мислити, як ви, Трампусе. Ваших детективів і пані Трекову одкликано в один і той же час. Чи не так?
Трампус кивнув головою.
— Але, — правив Соумар, — якщо припущення правильне, то з"ясується також і те, чого ви мене заарештували.
— Не вірю своїм вухам, — вигукнула Трекова, — щоб пан Трампус зважився заарештувати таку достойну й поважну людину!
Трампус здвигнув плечима:
— Треба було б те саме зробити і з вами, пані Трекова, за те, що ви покинули віллу.
— Зі мною? — задихнулася Трекова.
— Але він вас не заарештує, бо охочіше заарештував би Клубічка.
— Пана Клубічка? Такого порядного чоловіка? — зойкнула Трекова.
Соумар потвердив:
— Так, адже за цим усім стоїть він. Це був складний маневр, гідний його слави. Спершу Клубічко спробував вас налякати своїми телеграмами так, щоб ви од мене не відходили. Це йому, як бачимо, вдалося чудово, а тоді треба було очистити віллу. І це йому вдалося теж: спосіб, якого він ужив, аби позбутися пані Трекової, простий і ефективний. Детективам, певна річ, він мусив дати накази, якими скасовував ваші.
— Здається, ваша правда, — схвильовано сказав Трампус. — Мене бентежить тільки одне — Клубічко обіцяв мені на три дні цілковиту волю дій.
— Мабуть, ви діяли не так, як він хотів, отож подумав: той, хто марно вдирався до вілли двічі, мусить удертися втретє. Отоді його треба спробувати схопити. Ваші одкликані детективи десь підстерігають того чоловіка. Втім, у цьому ви невдовзі переконаєтесь.
Трампус сів за письмовий стіл і хвилю замислено водив пальцем по поверхні.
— Так, — мовив він нарешті,— мабуть, ваша правда. Клубічко сказав мені ще в Брно, що хотів, аби справа ще трохи розвинулася. Він, певно, гадав, що остання його витівка — найкращий спосіб дізнатися, хто за цим стоїть. Тільки я дуже сумніваюся, що це найкращий спосіб. Чому? А от чому. Хіба злочинець такий дурний, щоб не побачити пастки? Крім того, це ж зовсім різні речі — вдиратися кудись затемна чи серед ясного дня. Ви маєте цілковиту рацію, професоре, за кілька хвилин ми в цьому переконаємося.
— Будь ласка, говоріть в однині, Трампусе. Мене більше обходять мої хворі, ніж те, що діється у віллі на Вінічних горах. Дуже сподіваюся, що тепер ви мене звільните з-під варти.
— На жаль, не можу, — рішуче відказав Трампус. — Цього я на себе не візьму. Клубічків наказ ясний, і його не скасовано. Ваша думка, що він мені відносно вас телеграфував, аби тільки відвернути мою увагу од вілли, — лише припущення, з яким я, зрештою, не згоден.
— Боже мій, — простогнав Соумар, — кара господня мені з вами! Як же вас переконати?
ebooksa