— Його там нема, — відказав розпачливо Трампус,
— То де ж він?
Трампус схопився за голову:
— Коли б я знав. Просто зник.
— Ну й ускочив я в халепу, — пробурмотів Соумар.
А за хвилю додав — А втім, спосіб, у який ви хочете виконати його наказ, нездійсненний. Припустімо, сьогодні мене у клініці заступлять помічники, а що робити з іншими хворими, яких, до речі, в місті багато? Асистентів послати до них я не можу, бо вони не сміють виходити з клініки. До речі, серед них і пані Направілова, дружина вашого начальника з міністерства внутрішніх справ, і хвороба її серйозна. Та й тут, — додав, розпалюючись знов, — у санаторії маю праці по зав"язку. Жодного вільного ліжка. Може, думаєте ходити за мною назирці, як вірний сенбернар?
— Ніхто вам не заборонятиме їхати до хворих, — нерішуче проказав Трампус, — тільки в супроводі моїх людей; ви вже, будь ласка, стерпіть. У санаторії за вами ходитиму я чи хтось інший. Дасте нам білий халат, та й усе.
— Ви справді збожеволіли, — сердито мовив Соумар. — Чоловіче, я охоче послухався б вас, якби бачив у цьому хоч краплю глузду, але все, що ви мені сказали, — нісенітниця, нісенітниця. Ніхто проти мене не замишляв і не замишляє нічого злого. Я вам заявляю, що під вашим наглядом до хворих не поїду і не ворухну пальцем, поки не матиму повної волі. Так, — додав злорадно, — або ви повернете мені повну волю і я поїду до пані Направілової, або ж, якщо наполягатимете на своєму, змушений буду, на превеликий жаль, повідомити кого треба, що ви перешкоджаєте мені виконувати лікарський обов"язок.
— Професоре!
— Будь ласка, — відрубав Соумар, — не вдавайтеся до зворушливого тону, це марно. Ви чули моє останнє слово.
Перш ніж Трампус устиг щось на це відповісти, у двері хтось рішуче постукав. Трампус запитально дивився на Соумара.
— Ну, добре, впустіть, — сказав глузливо Соумар. — Ви ж біля мене, то, мабуть, зі мною нічого не станеться.
— Заходьте! — гукнув Трампус.
На превеликий подив, у дверях з"явилась пані Трекова. Трампус хвилю дивився на жінку, як на привид, не вірячи своїм очам, а коли отямився, напав на неї:
— Пані Трекова! Це справді ви?
— А хто б іще? — потвердила економка. — Моє шануваннячко!
— Але, пані Трекова, заради всіх святих, що ви тут робите? Чому ви не на віллі?
— Чому я не на віллі? — войовничо відрізала Трекова. — З двох причин, пане. Перша та, що сюди мене покликала мадам. А друга? Скажу й другу: адже я тільки слаба жінка. Боялася зостатися вдома сама. Не дивіться на мене так, справді боялася. Може, пане, ви запросите мене сісти?
Трампус приголомшено дивився па неї.
— Мені не причулося? Хто вас сюди покликав?
ebooksa