14
Не встиг Соумар докінчити цю фразу, як до приймальні, не постукавши, що було нечувано, вбіг асистент Пулпан.
— Пане професор, — вигукнув він, — мушу вам сказати, я тільки-но промив Вєрці шлунок.
— Бідна Вєрка, — мовив Соумар байдуже, як лікар, котрий по двадцять разів на день чує про нещастя людей. — Що ж із нею сталося?
— Я ще достеменно не знаю, але, згідно з симптомами, схоже на отруєння.
— Піду подивлюся на неї,— сказав Соумар, підводячись. — Якщо, звісно, дозволить пан Трампус.
— Тільки, — зовсім несподівано промовив Пулпан, — усе свідчить про те, що хотіли отруїти не її, а вас. Сама винна, ласунка нещасна!
Соумар вибалушив на нього очі:
— Ви здуріли, Пулпане? Мене мали отруїти? Ви можете пояснити, як дійшли цієї думки?
— Вам приносили на другий сніданок шинку й плов? — з притиском спитав Пулпан.
— Так. Але я, здається, з"їв лишень трохи плову, — одказав Соумар.
— Шинки не торкалися?
— Ні, шинки не торкався. А може, й торкався? Соумар запитально глянув на Трампуса. — Ви не пам"ятаєте, що я їв?
— Шинки ви не куштували. Я добре пам"ятаю, бо мені дуже її кортіло. Я з учорашнього вечора не мав і ріски в роті.
— Чому ви про це не сказали? — докірливо мовив Соумар.
— Отже, шинки ви не торкалися, — вів далі Пулпан. — Але Верка — це наша посудниця, — пояснив він Трампусові,— коли офіціантка принесла шинку назад до кухні, з"їла її. За півгодини Вєрку вхопили корчі, на лобі виступив холодний піт, відтак почалися перебої серця. Словом, усі ознаки отруєння. Її щастя, що допомога була поряд. Гадаю, до ранку оклигає.
Соумар розгублено дивився на Пулпана й нарешті промовив:
— Видно, ви таки справді певні, що шинка була отруєна. А чи не здається вам, що це вже занадто? Коли б ви сказали, що шинка була несвіжа…
— Пане професор, я спершу так і подумав. Куховарка теж сказала: «Привезли нам несвіжу шинку». Але потім ми з"ясували дещо підозріле.
— Що саме?
ebooksa