Чорна зоря

22
18
20
22
24
26
28
30

— Сідайте, пані Трекова, — люб"язно запросив Соумар. — Хоч я не впевнений, чи сміє в"язень пропонувати крісло.

— Дякую, пане професор, ви вельми люб"язні.— І, звертаючись до Трампуса: — Я вже вам сказала, пане. Мадам. Хоч і не особисто, а через канцелярію санаторію. — Пані Трекова обернулася до Соумара і розповідала далі:—Так, мені подзвонили й сказали: тут є для вас записка від мадам: «Люба пані Трекова, мені вже краще, я прошу вас негайно приїхати до мене». — Обернулася до Трампуса, войовничо скінчила: — Гадаю, пане, що якби ви отримали такий ясний наказ, то теж би послухались.

— На бога! — вигукнув Трампус. — Пані Салачова не могла вас покликати!

— Чом не могла? — спитала Трекова недбало.

— Бо вона досі міцно спить.

Трекова витріщила на нього очі, а тоді благально подивилася на Соумара. Той стенув плечима й набрав по внутрішньому телефону якийсь номер. Запала глибока тиша. Відтак почувся голос:

— Це ви, пані Гейдова? Говорить Соумар. Скажіть, будь ласка, лікарня просила ось тепер, опівдні, квартиру пані Салачової? Ні? Ви знаєте це цілком певно? Так, дякую… — Повісив трубку і звернувся до Трекової: — Мені дуже шкода, пані, але хтось пожартував. До лікарні вас нині не кликали.

— Але ж… — зіпнула Трекова.

Соумар знизав плечима:

— Вас не кликали, це правда. Кожна розмова від нас, зі швейцарської й від пацієнтів, іде через комутатор. Там сидить ретельна працівниця, між іншим, велика шанувальниця пані Салачової. Пані Гейдова багато разів з"єднувала мене з Лідою. Неодмінно запам"ятала б, якби хтось просив квартиру артистки. Втім, опівдні вона мене питала, чи це правда, що у нас лежить пані Салачова. І, нарешті, мадам не могла нікого кликати, бо вона, як вам уже сказав пан Трампус, міцно спить.

— Але ж, пане професор… — безпорадно пролебеділа Трекова.

— Послухайте, — нервово сказав Трампус, — що це ви верзли про те, буцім зосталися у віллі самі і що вам страшно? Адже ви були не самі, а з Костом. Я навіть Звелів йому для більшої певності покликати помічника. Будьте ласкаві, поясніть мені це!

— Той помічник таки прийшов. Десь за півгодини після того, як ви поїхали. Такий солідний чоловік, але в нього жахливий нежить. Я мусила йому нагріти чаю, аби нам усього не обічхав. При тому він з"їв цілу коробку печива, до речі, останню, і я не знаю, що на це скаже мадам.

— Розповідаєте ви дуже цікаво, — нетерпляче перебив її Трампус, — але якби трохи стисліше…

Трекова холодно глянула на нього й вела далі:

— Де я зупинилася, коли ви мене перебили? Ага, на тому вашому чоловікові з нежитем. Отож коли він доїв останній шматок печива, задзвонив телефон. Чоловік узяв трубку, йому щось сказали, і він гукнув до мене: «Пані Трекова, покличте мені, будь ласка, колегу». Пан Кост никав по садку. Він теж побалакав по телефону, а тоді вони обидва прийшли до мене, і пан Кост мовив: «Жаль, пані Трекова, нам тут дуже подобається, але нічого не вдієш, отримали наказ негайно залишити віллу». — «Ви з глузду з"їхали, — напалась я на нього, — хочете мене зоставити саму в такій скруті!» Пан Кост здвигнув плечима, і я незчулась, як вони схопили капелюхи й щезли. Я марно кричала, що коли хтось удереться, то це буде на їхній совісті. Поки я стояла як стовп, знову задзвонив телефон. Любі панове, аби ви чули, як те дзвоніння розляглося в порожній віллі! Мені аж мурахи по спині поповзли. То дзвонили мені, щоб я прийшла сюди. Що там казати, це був для мене справжній рятунок.

«Після мене хоч потоп!» — подумала я, замкнула й поїхала до лікарні.

— Сподіваюсь, ви їхали на таксі? — розпачливо спитав Трампус.

— Таке питаєте, пане! Де ви в нас піймаєте таксі? Хіба тільки на Вацлавському майдані й перед вокзалами. Ми ж на самому кінці світу. Я їхала трамваєм.

— Це означає, що ви згайнували три чверті години! — зловісно вигукнув Трампус.