Соумар ляснув себе по лобі:
— Ваша правда, це було здорово продумано.
— Авжеж, — погодився Клубічко. — Той швейцарець кебетливий. Досить йому було знайти в Лідиному кабінеті кілька ваших бланків — і план готовий… Але вже справді пора їхати, Барбароссо.
— Зараз, — відказав тихо Соумар. — Дайте мені, будь ласка, ліхтарик. — Він освітив обличчя мертвої, хвилину розчулено дивився, потім закрив їй очі,— Був би я суддею Тихого — мені важко було б знайти кару, котру він заслужив. Ох, яка ж гарна була жінка. І ласкава.
— Еге ж, — буркнув Клубічко. — Жінки вміють бути ласкаві, тільки яка ціна жіночої ласки… — Він узяв у Соумара ліхтарик і повів професора за собою.
25
Пізно вночі Соумар під"їхав до празького КНБ. Клубічко спав так міцно, що збудити його було неможливо.
«Ну, — подумав Соумар, — в такому стані свого священного протоколу ти, мабуть, не напишеш. — А коли Клубічко поклав йому голову на плече й лаштувався лягти в машині, Соумар вирішив: — Одвезу його до санаторію і, як не буде вільного ліжка, покладу на канапу у своїй приймальні». Повернув машину й поїхав до санаторію «Полегкість».
— Знаєте що, давайте донесемо його до приймальні, а коли він прокинеться, зателефонуєте до криміналки, хай приїдуть по свого шефа.
— Будь ласка, — відповів швейцар, — але, може, краще, щоб пан начальник виспався в мене на канапі.
— Можна й так, але в санаторії йому буде зручніше. Допоможіть мені його донести.
— Але ж… — почав був швейцар і замовк.
— Беріть за ноги, а я — за голову, — звелів Соумар.
— Але ж… — повторив швейцар.
— Ніякого «але ж», чоловіче, беріть його і мерщій, бо мені теж хочеться спати.
— Але ж, — утретє вимовив той, — у вас у приймальні гості.
— Так пізно? — буркнув Соумар. — І вночі не дають спокою… Ну, коли так, покладемо цього нещасного у вас.
— То буде найліпше, пане професор, — злякано мовив швейцар. — Дозвольте вам порадити… не хвилюйтеся…
— Чого б це я мав хвилюватися? — здивовано спитав Соумар,
— Бо гості, що на вас чекають у приймальні,— то два пани, одного з них я трохи знаю, прийшли вони з КНБ.
ebooksa