До освітленого вогнищем кола штовхнули Бриля і ще кількох активістів. Длугопольський зміряв голову затяжним поглядом, лишився задоволений і наказав:
— Розв’яжіть йому руки й подайте стілець. Сідай голово, в ногах правди нема, та й розмова в нас передбачається не така вже й коротка.
— Розмова? — здивувався голова, розминаючи набряклі руки. — Виходить, погомонимо по-дружньому?
— От цього гарантувати не можу. Судити будемо тебе, голово, при народі судитимемо, аби всі дізналися про твої злочини.
— Маєте суд? — щиро здивувався Бриль. — І за якими ж законами судитимете?
— Вільна Україна тебе судитиме, — не без пафосу заявив отаман. — І закони наші суворі, але справедливі.
— Судді ж хто?
— Судитиме тебе військовий трибунал, голово.
— Отак одразу б і казали… — Бриль присунув стільця, всівся, поклавши ногу на ногу і всім своїм виглядом демонструючи зневагу. — Комедію, виходить, влаштуєте? Навіщо ж той трибунал, стріляйте відразу.
— Ні, голово, ми не бандити, а час, сам знаєш, непевний і тривожний, воєнний для нас час, бо воюємо з вашими совдепами, от і суд військовий, хіба у вас не було трибуналів?
— Було і в нас, проте ми з контриками воювали, хто проти трудового народу піднявся.
— Розберемося… — відмахнувся отаман. Скочив на лавку, розглядаючи майдан, і лишився задоволений. За стільцем голови тупцювало ще четверо чоловіків, один у самій білизні — козаки вихопили з ліжка й не дали одягнутися. Нічого, не застудиться, ніч тепла, та й вогнище гріє. За освітленим колом скрадалися людські постаті, Длугопольський позорив очима, намагаючись знайти Семена Калістратовича, та попереду стояли жінки: чоловіки випхали їх, справедливо вважаючи, що з жіноцтва вимоги менші, бо невідомо, що візьме отаман у голову — набачилися всього й на милість та великодушність не розраховували.
Длугопольський зіскочив з лавки, зустрівся поглядом з Грунтенком, ледь помітно кивнув:
— Починайте…
Грунтенко наказав поставити спинками до вогнища три стільці. Сів на середній, обабіч посадив ще двох козами.
— Військовий трибунал починає своє засідання, — сказав голосно і урочисто, аби почули всі на площі. — Слухається справа Бриля Петра Власовича, члена більшовицької партії, яка захопила владу на Україні. Наш законний уряд УНР не визнає Совдепію і збройно бореться з нею. Отже, підсудний Бриль, який обіймав посаду голови Краснопільської селищної ради, захопив її незаконно, бо ми її не визнаємо. Крім того, будучи членом партії більшовиків, він сумлінно провадив більшовицьку політику, упосліджував, арештовував і принижував справжніх патріотів національного зрушення. Збройно боровся проти військ головного отамана Симона Петлюри і в складі так званих частин особливого призначення незаконно відбирав хліб у селян. Чи визнаєте, підсудний, свою вину по всіх пунктах звинувачення?
— А якби не визнав?
— Трибунал має багато свідчень ваших злочинів.
— Щось я не бачу, аби опитували свідків.
— Але ж ви самі не заперечуєте жодного пункту звинувачення.
ebooksa