— Треба приймати рішення, — повернувся до нього Длугопольський. — Пропоную негайно провести переговори з Петриком.
— Слушно.
Длугопольський підійшов до бильців веранди.
— Отче Леонтій, ідіть-но сюди.
Священик з’явився одразу, немов чекав, що його покличуть.
— Треба негайно послати людину до Петрика, — наказав Грунтенко. — Сьогодні вночі. Нехай повідомить: зустріч у Трощі в середу.
— У середу, то й в середу, — погодився священик, — зробимо.
— Хто поїде?
— Степана пошлю.
Длугопольський подумав і розпорядився:
— Із Степаном поїде Зубченко. Треба зробити ще одну спробу зв’язатися з Центральним штабом. Зубченко добре знає волинські ліси, нехай з Коростеня через Олеськ дістанеться Сарн, а звідти поїздом до Варшави. Головний отаман повинен знати: повстанське зрушення на Поліссі поширюється, хай робить з цього висновки.
24
Фрося провела Сергія до хвіртки, сіла на лавку під кущем бузини і дивилася йому вслід, не знаючи, що кожен крок наближав чоловіка до смертельної небезпеки: за п’ять кварталів від Кривої вулиці, де стояв їхній будинок, вийшов з подвір’я Микита Чміль.
У Микити все було заздалегідь розраховане: рівно о восьмій комполку виходить з дому, вони зближуються і через сім хвилин зустрічаються на Сінній. Ця вулиця, як правило, безлюдна, до того ж від неї ведуть два завулки, де легко загубитися.
Чміль завчасно склав собі детальний план втечі. Він підгадає так, аби перестріти Вариводу на розі Сінної і Качиного завулка, звідти сто сажнів попід дерев’яними парканами, в крайньому разі можна перескочити один з ник і вишневим садом дістатися сусідньої вулиці. Потім швидше назад до базару, там сісти на воза й потихеньку до Високої Печі — отець Леонтій завжди переховає.
І двадцять червінців у кишені… Десять з них — завдаток, загорнуті в чисту ганчірку, вже обтяжували полу його суконної свитки, у другій кишені лежав наган, і Чміль час від часу погладжував його шерехате руків’я.
Микита крокував пружно, чіпко розглядаючись довкола: з задоволенням відзначив, що на вулицях не так уже й багато народу — робочий люд почав працювати, дітлахи ще в ліжках, і тільки поодинокі жінки повертаються з базару. Жінки — не страшно, жінки злякаються пострілу й відразу тікатимуть, зрештою, якщо трапиться і якийсь чоловік, котрий спробує втрутитися, у нагані вистачить куль, а руку має тверду й не пожаліє нікого. Та й для чого жаліти? Не лізь не в свою справу, бачиш, чоловіки гомонять між собою, збройно гомонять, але ж на те й існує зброя, щоб з неї стріляти…
Докори сумління не обтяжували Микиту, єдине, що хвилювало, — одержати ще десять червінців, справедливу платню за роботу. А те, що він збирався вчинити, Чміль вважав саме роботою, не дуже важкою, проте небезпечною, а кожна робота оплачується відповідно.
Відповідно, — подумав і міцніше стиснув руків’я нагана. Але, здається, він трохи поспішає, це свідчить про нервове збудження, треба ж бути зовсім спокійним, наче йдеш на зустріч із знайомим — Микита посміхнувся й притишив крок…
…Сергій озирнувся до Фросі й помахав рукою. Фрося завжди проводжала його. Навіть у негоду, тоді тільки запиналася хусткою, а тепер сидить на лавці простоволоса, й ранковий вітер грається з її чорною косою. Сергій завмер на мить перед тим, як ступити за поворот, посміхнувся дружині й попрошкував далі. Поправив кашкета й обсмикнув гімнастерку, немов залишив домашні справи за поворотом, посмішка сповзла з обличчя й риси його потвердішали — командира полку чекав напружений і, можливо, небезпечний день. За даними розвідки, вчора ввечері групу невідомих військових, мабуть, банду Длугопольського, помітили в районі села Висока Піч. Одразу туди по тривозі поскакав ескадрон, і зараз Варивода чекав донесень комеска.
ebooksa