— Морально важко, — пояснив священик. — І зараз ми з тобою для зменшення моральної обтяжливості поп’ємо чаю і сядемо удвох грати в гусарський преферанс, бо третього партнера в нашому закуті не знайти.
— А я не вмію в преферанс.
— Ну, знаєш, щоб офіцер не грав у преферанс? Хоча, — безнадійно махнув рукою, — правильно кажуть: курка не птиця, прапорщик не офіцер.
— Обережніше, отче!
— На дуель викличеш? То мене не можна, я особа духовна. До того ж, врахуй, за тридцять кроків карту з нагана пробиваю.
— Ви — кладезь премудрості, — цілком серйозно мовив Вовк, бо справді тільки сьогодні остаточно збагнув, наскільки небезпечний цей на перший погляд недолугий сільський піп.
— То давай в дурня, — запропонував отець Леонтій. — У дурня гуляєш?
— У дурня кожен дурень може…
Отець Леонтій доброзичливо реготнув, вони сіли на відкритій веранді вбити час до вечора, а Меланін поставила самовар і принесла цілу миску меду в сотах — недарма ж святий отець обкурював сьогодні вулики.
Піп як у воду дивився. Вже смеркалося, Меланін запалила гасову лампу, а Петро почав нервувати, коли в саду почувся шелест, тінь сковзнула поміж яблунь, і до освітленого кола вийшов високий чоловік. Отець Леонтій обернувся до нього й помахав рукою.
— Заходь, Зубченко, ти сам чи з кумпанією?
Високий не відповів: заклав два пальця до рота й пронизливо свиснув.
— Виходить, з кумпанією, — констатував священик і підморгнув Вовкові: — А ти не вірив…
За цвинтарем почувся шум, гупання копит, іржання, а через хвилину сам отаман Длугопольський спішився біля попової садиби. Наказав Зубченкові:
— Візьми хлопців і пошуруй в селі. Якщо голову злапаєте, до стінки, а так без особливого бешкету. А ми із святим отцем погомонимо.
— Завжди радий… — збіг з ганку священик. Побачивши ще одного вершника, подав йому руку. — Завжди радий бачити і вас, Володимире Антоновичу. Та й для вас маю сюрприз, — обернувся до веранди, — прапорщик Вовк власною персоною.
— Невже? — Грунтенко зіскочив з коня. — Зачекалися вас, прапорщику, вже й не сподівалися…
— А я живий і здоровий, як бачите, і зробив усе, ще міг…
— Та бачимо, що живий-здоровий… — Грунтенко ступив до освітленого кола на веранді, зазирнув Петрові у вічі.— Які новини привіз, прапоре?
Але Вовк знав субординацію. Ступив крок убік, виструнчився перед Длугопольським.
ebooksa