Останній заколот

— Казала вже: на бандитів подався.

— Це вже чув, а куди саме?

Підозра вжалила Фросю:

— Для чого вам?

— Просто так, цікаво. Завтра маємо по бичків їхати, не дай боже на війну наскочити…

Фрося сіла навпроти батька, запитала, не спускаючи з нього уважного погляду:

— І чого це ви, тату, так мене не любите?

— Я!.. Тебе?.. — здивувався щиро.

— А Сергія?.. Бо не любити Сергія — значить, не любити й мене.

“Ти мені, дочко, казок не розповідай”, — хотів одповісти Іван Іванович, натомість сказав:

— Звідки взяла?

— З усього: як дивитеся, що кажете… Здається, навіть знаю, що думаєте…

— І що ж думаю?

— Ото, батьку, ви самі й розкажете…

“Сказала — батько, а не тато. Вперше так…” — відзначив про себе Іван Іванович. Відповів:

— А думаю я, дочко, що ти маєш бути щасливою.

— Без Сергія?

— Чого так гадаєш?

— Але ж так хочете! Бо тепер все ваше життя таке — насупротив.

— Життя, звичайно, таке, — погодився Іван Іванович, — але, поки живемо, його завжди можна повернути. Куди схочеш…