— Знаєш, чого я хочу?
— Ні.
— І не догадуєшся?
— Догадуюсь.
— Чого ж мовчиш?
— А самі скажете.
— Якщо прийшов, звичайно, скажу, — погодився Йона Янкелевич. — Гарного мало.
— Авжеж.
Гольдройз покрутив головою на товстій шиї, йому це вдавалося важко, та все ж устиг помітити, що в садибі, крім них, нікого нема. Однак запитав:
— Ми самі?
— Як бачите.
— А де чоловік?
— Бандитів ловить.
— Бандитів… — невдоволено пробуркотів Гольдройз. — Слово яке винайшли! Негарне слово…
— Як же їх називати?
— Можна по-різному: повстанці, народні месники…
— Які ж народні, коли села грабують?
— Начулася… — заперечив Гольдройз. — Як же їм прожити, якщо в селах харч не брати?
— Були б справжніми народними месниками, народ би їх і прогодував.
— Народ у нас ще того… — повчально мовив Йона Янкелевич. — Народ сам не знає, чого йому треба. Вчити треба народ, скажу я тобі.