— І поїсти скапарте, — не попросив, а звелів Вовк, та жінка сприйняла це як належне.
— Підводься, Зіно. Гостя маємо, — зазирнула до сусідньої кімнати й, запаливши від лампи свічку, подріботіла по квас.
Вовк сів за стіл, сперся на нього ліктями. Чув, як вовтузиться за дверима Зіна, й думав: зараз нагодують його, лишать переночувати, й на тому все скінчиться. Мабуть, перестрашені Зіна з Василиною Петрівною, адже Борового за активну допомогу контрреволюції засуджено трибуналом на два роки ув’язнення. Щоправда, потім цей строк зменшили, але сидіти йому ще до весни наступного року, й невідомо, як поведуться жінки з прапорщиком Вовком — колишнім спільником господаря.
Зіна зазирнула до кімнати, одразу впізнала Петра й відверто зраділа.
— А ми гадали, що й вас… — затнулася.
— Посадили?.. — реготнув Вовк. — Слава богу, обійшлося.
— А поручика Якубовича… Чули?
— Розстріляно. Та й мене навряд чи помилували б.
— Жах! І батька взяли…
— Шкода. Скільки йому дали?
— Рік.
— Це ще по-божому. Незчуєтесь, як повернеться.
— Важко без нього.
— Якось перекрутитесь.
— А вам як це вдалося?..
Василина Петрівна принесла квас, Вовк випив повний кухоль одним духом, обтер губи рукавом і пояснив:
— На тиф я захворів, тому й врятувався. Пролежав досить довго в Уманській лікарні, потім вірні люди нові бумаги виправили.
— А в нас усіх узяли. — Василина Петрівна дістала з печі чавун з борщем, поставила на стіл миску з холодною картоплею, щось стиха наказала Зіні й та принесла звідкись шмат сала. — Лише Тимченка ми встигли попередити. Поки та Чека до Почуйок дісталася, втекли вони, а так усіх забрали, хто, значить, до Петлюри горнувся.
“Утік Тимченко, — із злістю подумав Вовк, — і тут пощастило, та нічого, далеко не втечеш! Якось дістанемо…”
— І як ви без господаря? — запитав.
ebooksa