Останній заколот

— Хіба можна так про матір? — Заломила руки Василина Петрівна. — Виростила на свою голову.

— Вам, мамо, в городі лише порпатися, — відрубала Зіна жорстоко, й Вовк збагнув, що саме вона грає тепер у домі першу скрипку. Дівчина нахилилася над столом, зазирнула зблизька Петрові у вічі, немов у самісіньку душу, запитала: — Знову своїх згуртувати хочете?

— Нема іншої ради, — одповів твердо.

— Тільки в Насташці навряд чи підпору знайдете. Тут Якубович найбільший осередок мав, той бовдур Дурдинець усіх переписав, на чоти навіть розбив, а список до повітової політбюри потрапив, от і похапали всіх акуратно, по списку.

— Крім Тимченка, — закинув Вовк, сподіваючись вчепитися хоч за щось. Мав надію через Тимченка знову зав’язати контакти якщо не з бандитами, то бодай з прихованими ворогами Радянської влади. А там хто знає, може, нитка кудись і потягнеться…

— Так, крім Тимченка, — ствердила Зіна. — Вони в Фросею накивали п’ятами, але ж, кажуть, так перестрашилися, що у Фроськи мертва дитина народилася.

— Горе яке! — докинула Василина Петрівна.

— Не горе, а щастя, — заперечила Зіна, — що б Фроська з дитиною Якубовича робила? А так знову вільна, знову дівка, наче й заміжньою не була.

Вона пильно дивилася на Вовка, намагаючись дізнатися, як він ставиться до Фросиної ситуації, але Петро утримався від коментаря.

— І як це чекісти Тимченків прогавили?.. — запитав.

— Коли батька брали, — пояснила Зіна, — я сусідам устигла сказати. А ті хлопця до Почуйок верхи вирядили. Поки міліція й Чека Насташку прочісували, Тимченки й втекли.

— Надійна людина Іван Іванович, — сказав Вовк з повагою. — Радий за нього.

— Отак воно, — з гіркотою мовила Василина Петрівна, — одні й досі гуляють, а інші по в’язницях сидять. Де справедливість?

Розмова почала відходити з визначеного ним річища, й Вовк повернув її назад, запитавши:

— Маєте відомості про Івана Івановича?

— У квітні приїздив один молодик до Насташки… — Почала господиня, та Зіна обірвала її:

— Хочете зв’язатися з Тимченком?

— Так.

— У нашому повіті його нема.

— Здогадуюсь. Тут його кожний собака знає — не всидиш…