— Буду з вами гранично відвертим. У пакеті, який ви одержите, будуть не тільки матеріали для закордонних видань. Самі розумієте, ми тут існуємо для того, щоб завдавати совдепам удари у спішу. З ворогами все дозволене, отже, везтимете інформацію, за передачу якої по голівці не гладять.
— Хочете сказати — шпигунську? — спокійно уточнив Вовк. — Військового характеру?
— Приємно мати справу з розумним чоловіком.
— Я людина військова й без забобонів ставлюсь до розвідки й контррозвідки.
— От і домовились… — Посвітлішав обличчям Богдан Юліанович. — Сподіваюсь, і ви їдете не з порожніми руками: стан справ на Поліссі дуже цікавитиме другий відділ польського штабу.
— “Двуйку”? — уточнив Вовк. — Отамани підготувала для неї досить широку інформацію.
— Було б непогано й мені познайомитися з нею, — сказав Богдан Юліанович.
Вовк прикинув: поки в ДПУ підготують для нього вірогідну дезінформацію, мине доба чи дві. Нема рації критися від цього шпигуна. Навпаки, одвертість може зіграти важливу роль у встановленні тісніших зв’язків з Богданом Юліановичем: можливо, навіть вдасться вийти на його інформаторів. А в тому, що саме через цей непомітний будиночок у Тихому завулку йде до Польщі шпигунська інформація, Петро тепер майже не сумнівався. Удав, що трохи повагався, й сказав:
— За два дні я міг би систематизувати матеріали, підготовлені для поляків.
— Завтра, — сказав Богдан Юліанович тоном, що виключав заперечення, — завтра ввечері до вас на Гоголівську прийде людина, якій і передасте ваші папери.
— Ні, — поморщився Вовк, — я не хочу, щоб зайвий раз хтось навідувався туди. Краще зробимо так: я чекатиму біля Софіївської дзвіниці о сьомій вечора з газетою у правій кишені піджака. Ваша людина скаже мені: п’ятдесят сім, а я відновім — сорок. Улаштовує?
— Цілком.
Вовк підвівся, і Богдан Юліанович не затримував його.
Встановити, що за ним ніхто не стежить на цій мало на сільській вулиці було досить легко, та Вовк для гарантії пішов не до трамвайної зупинки, а звернув у ліс, де й проблукав годину. Потім на трамваї дістався до центру, там пересів на візника й подзвонив Колесникову вже з Бутишевого. Пояснив суть справи й попросив прискорити складання матеріалів для “двуйки”.
Колесников зрозумів його одразу:
— Після обіду зайди на головпоштамт. Одержиш пакет “до запитання”. Інформація — перший клас, “двуйка” тобі за версту кланятиметься.
— У труні я бачив твою “двуйку”, — не зовсім увічливо відповів Петро й дав відбій.
18
— Гарні новини, Володимире Антоновичу, — Длугопольський зупинився у дверях і широко усміхнувся.
Грунтенко скинув ковдру, сів на ліжку в самій білизні, потягнувся і зауважив:
ebooksa