Він згріб зі столу гроші, і Смок забрав тридцять п"ять доларів. Малий поплескав його по плечу.
— Оце і є щастя, Смоку! — Як я відчув мого, не розумію. Але я знав, що ти виграєш. Якби твій долар упав на якийсь інший номер, то все одно б виграв. Коли вже прийшло щастя, ніщо йому не завадить.
— Ну, а коли б випав подвійний нуль? — спитав Смок, коли вони йшли до буфету.
— Тоді і твій долар упав би на подвійний нуль, — відповів Малий. — Це неминуче. Ось ходімо назад до столу. Мені сьогодні щастить, і, давши тобі виграти, я хочу й сам виграти.
— У тебе є якась система? — запитав Смок хвилин через десять, коли Малий програв уже сто доларів.
Той сердито крутнув головою, розклав фішкн на 3, 11 та 17, а дріб"язок кинув на «зелене».
— Хай чортяка вхопить усіх йолопів, що грають за системою, — відповів він, коли круп"є згріб його гроші.
Смок, спочатку байдужий до гри, раптом зацікавився нею і почав уважно стежити за кулькою, ставками й виграшами. Сам він не грав. Він так захопився, що коли Малий вирішив, що з нього досить, то ледве відтяг Смока від столу.
Круп"є повернув Малому торбинку з золотом, що той давав йому під заклад, і клаптик наперу, на якому було надряпано: «Відсипати 350 доларів». Малий поніс торбинку та папірця вагареві, що сидів за великими терезами. Той одважив 350 доларів і всипав їх у скриню.
— Цього разу твоє щастя підтвердило вірність статистики, — пожартував Смок.
— Але я мусив грати, щоб збагнути це, — сказав Малий. — Я трохи переграв, бо мені хотілось довести тобі, що щастя все-таки існує.
— Не сумуй, — посміхнувся Смок. — Зате я підстеріг його.
Очі в Малого заблищали.
— Та ну? Чого ж ти вагаєшся? Грай!
— Зачекай трохи. Скоро я вироблю таку систему, що забиратиму всі виграші за цим столом.
— Систему! — простогнав Малий і з великим жалем глянув на товариша. — Смоку, послухай мене та облиш ці кляті системи. Вони завжди спричиняються до нещастя.
— Тому вона й подобається мені, — відповів Смок. — Система — це статистика. Якщо система правильна, ніколи не програєш. А щастя завжди може зрадити.
— Я бачив багато отих систем, але не знаю жодної, що вигравала б. — Малий помовчав і зітхнув. — Слухай-но, Смоку, коли ти схибнувся на систему, то краще нам тікати звідси. Та й час уже вирушати в дорогу.
Кілька тижнів обидва сперечались. Смок гаяв час, слідкуючи за рулеткою, а Малий наполягав на тому, щоб вирушати в дорогу. Коли ж загомоніли про похід вниз по Юкону за двісті миль, Смок рішуче відмовився.
— Слухай, Малий, я не піду, — заявив він. — Ця подорож забере десять день, а за цей час я сподіваюсь удосконалити свою систему. Вже зараз я міг би виграти. Нащо ж мені пертися в таку далечінь?