Хвилин через п’ять Смок розмовляв з Лорою Сіблі. Спираючись руками на палиці, вона сама пришкандибала до його хижі.
— Що ви маєте проти Уентворта? — несподівано спитав він.
Зелені очі старої засвітилися гнівом, виснажене обличчя скорчилося від люті, а пошерхлі вуста шепотіли якісь прокляття.
— Бо він здоровий, — задихаючись, промовила вона. — Бо він егоїст і нікому не хоче допомогти. Йому байдуже, що ми гинемо. Він і пальцем не поворухнув, щоб принести комусь води або оберемок дров. Тварюка він! Та ще поплаче! Ой, як поплаче! — Стогнучи та зітхаючи, стара пошкандибала далі. Трохи згодом, вийшовши погодувати собак, Смок бачив, як вона зайшла до халупи Еймоса Уентворта.
— Тут щось не те, Малий. Тут щось не те, — сказав він, коли той вийшов, щоб вилити помиї.
— Справді, — весело відповів Малий. — І нам теж цього не минути. От побачиш.
— Я не про цингу.
— О, тоді, мабуть, про божественну приводчицю? Ця і мертвого обдере! Такої зголоднілої вовчиці я ще ніколи не бачив.
— Ми з тjбою здорові, тому що весь час працюємо, Малиq. І Уентворт тому здоровий. А решта лежала без руху, і ти бачиш, до чого це спричинилося. Тепер наше завдання розворушити wю шпитальну каліч. Я призначаю тебе старшим доглядачем.
— Що? Мене? — закричав Малий. — Я відмовляюсь!
— Ні, голубе, ти мусиш. Я сам буду тобі за асистента, бо справи в них кепські. Та скоро вони в нас заворушаться. Насамперед хай поховають своїх мерців. Найдужчі підуть в похоронну команду, слабші — збирати паливо. Та ще дамо їм хвойового відвару. Всі старожили просто моляться на нього. А ці, певно, ніколи й не чули.
— Нам теж добре перепаде, — засміявся Малий. — Для початку вони нагодують нас свинцем,
— От нам і треба подбати, щоб цього не трапилось.
За годину вони обшукали всі двадцять халуп. Всю зброю було конфісковано.
— Слухайте, ви, інваліди! — гукав Малий. — Давайте сюди ваш арсенал. Він нам потрібний.
— Ви хто такі? — спитали в першій халупі.
— Лікарі з Доусона. Хутчій! Тягніть сюди ваші набої.
— Навіщо це зам?
— Одбиватись від загону м"ясних консервів, що наступав ущелиною. Крім того, на вас суне хвойовий відвар. Хутчій! Хутчій!
Але то був тільки початок. Умовляючи, лаючи, а часом і силоміць Смок і Малий постягали людей з ліжок і примусили одягнутись. Здоровіших Смок відібрав у похоронний загін. Іншим було наказано збирати паливо, щоб відігріти землю та викопати гробовища. Треті пішли по дрова. Тих, що були занадто кволі, зобов"язали прибирати в хижах і прати білизну. Ще один загін наніс силу соснових гілок, і в кожній печі почали варити хвойовий відвар.