Цілу годину Малий щось креслив огризком олівця на полях старого часопису. Що незрозуміліші були його ієрогліфи, то веселішим він ставав.
— Он воно як! — сказав він нарешті. — Чи добре? Заприсягаюся, що добре. Ось підрахунки. У нас зараз рівно дев"ятсот сімдесят три яйця. Вони коштують дві тисячі сімсот шістдесят доларів, рахуючи золотий пісок по шістнадцять доларів унцію та не беручи до уваги змарнованого часу. А тепер слухай. Якщо ми злупимо з твого Скаженого по десять доларів за яйце, то матимем чистого зиску рівно шість тисяч дев"ятсот сімдесят доларів. Це однаково, що виграти на гонах. Я беру участь з половини! Давай її сюди, Смоку!
Об одинадцятій ночі Смок прокинувся від глибокого сну. Його розбудив Малий. Від його хутряної парки так і несло холодом, а рука, що торкнулася Смокової щоки, була як лід.
Що там таке? — пробурмотів Смок. — Може, Саллі вже зовсім облізла?
— Ні. Є цікаві новини. Я говорив зі Славовичем. Вірніше, він говорив зі мною, бо перший почав розмову. «Малий, — сказав він мені, — я хочу поговорити з тобою про ті яйця. Ніхто не знає, що я продав їх тобі. Але, якщо ти хочеш ними спекулювати, то я дам тобі добру пораду». І він порадив мені, Смоку. Як ти гадаєш, що він порадив?
— Ти кажи швидше.
— Ну от. Може, це й неймовірно, але він порадив звернутися до Скаженого. Той хоче купити яйця. Він приходив до Славовича і пропонував йому по п"ять доларів за штуку. А коли той почав одмовлятися, давав по вісім. Але ж у Славовича нема яєць. Скажений кричав, що розтрощить йому голову, якщо дізнається, що той заховав їх. Славович одповів, що яйця він продав і обіцяв не називати покупця. Тепер Славович прохає, щоб ми дозволили сказати Скаженому, хто купив яйця. «Малий, — каже мені Славович, — Скажений зовсім закрутився. Ви можете злупити з нього по вісім доларів». «Бабуні вашій по вісім доларів, — сказав я. — Він буде радий, якщо я візьму з нього й по десять». Я обіцяв Славовичу, що ми вирішимо все до ранку. Хай він і скаже Скаженому, хто купив яйця. Чи не так?
— Звичайно, що так, Малий. Вранці насамперед треба побігти до Славовича. Хай повідомить Скаженого, що ми обидва беремо в цьому участь.
Через п"ять хвилин Малий знов розбудив Смока.
— Слухай, Смоку! Гей, Смоку!
— Чого тобі?
— По десять доларів за яйце і ні цента менше.
— Звичайно, що так, — крізь сон відказав Смок.
Вранці в магазині Акційного товариства Смок знову зустрів біля галантерейного прилавка Люсіль Ерол.
— Справа посувається, — весело повідомив він. — Скажений був у Славовича і намагався купити в нього яєць. А той сказав, що ми з Малим закупили всі.
Очі Люсіль Ерол радісно заблищали.
— Негайно йду снідати! — гукнула вона. — Замовлю собі яєць і буду така сумна, коли не принесуть, що й кам"яне серце розтане. А ви ж знаєте, що серце Скаженого зовсім не з каменю. Він купить усю партію, хоч би це коштувало йому одної з копалень. Я знаю його. Він тільки удає з себе непохитного. Але менш як за десять доларів не віддавайте. Коли продасте хоч на цент дешевше, я вам ніколи не подарую.
Опівдні Малий поставив на стіл горщик бобів, каву, перепічки на сковорідці, бляшанку з маслом, баночку згущеного молока, оленину з салом та компот з персиків. — Обід готовий, — сказав він. — Але спочатку поглянь на Саллі.
Смок одклав збрую, яку він латав, одчинив двері і побачив Саллі та Скорого, що завзято одгонили сусідських собак, які прийшли здобувати собі їжу. Але він також угледів щось таке, що примусило його швидше зачинити двері та кинутися до пічки. Сковорідку, ще гарячу після оленина, він поставив на конфорку і поклав на неї велику грудку масла, потім дістав яйце і розбив його над сковорідкою. Коли він сягнув по друге, Малий схопив його за руху.
— Що це ти робиш? — спитав він.