— Смажу яєшню, — сказав Смок, розбиваючи й друге яйце.
— Ти, мабуть, хворий? — захвилювався Малий, коли Смок розбив і третє яйце. — Тут же на цілих тридцять доларів!
— А треба, щоб було на шістдесят, — одповів Смок, розбиваючи четверте. — Не заважай, Малий! Скажений суне пагорком і буде тут хвилин за п"ять.
У того відлягло від серця, і він сів до столу. Коли у двері постукали, Смок і Малий сиділи за столом один проти одного, і перед кожним стояла тарілка з яєшнею із трьох яєць.
— Заходьте, — гукнув Смок.
Скажений, молодий велетень, майже шести футів на зріст та фунтів сто дев"яносто вагою, зайшов і привітався до них.
— Сідай, перекусиш з нами, — запросив Малий. — Смоку, приготуй йому яєшню. Б"юсь об заклад, що він не відмовиться.
Смок розбив три яйця на гарячу сковорідку і за кілька хвилин поставив яєшню перед гостем.
Той подивився на них з таким лютим виразом, що Малий, як він потім казав, злякався: а раптом Скажений схопить яєшню і втече з нею.
— Мабуть, найбагатші тузи в Штатах не їдять так, як ми, — радів Малий. — Ось ми зараз утрьох наминаємо яєць на дев"яносто доларів і навіть оком не моргнемо.
Скажений втупився в яєшню, яка швидко зникала, і немов закам"янів.
— Призволяйтесь, — піддавав пари Смок.
— Вони… вони не варті десяти доларів, — повільно вимовив Скажений.
Малий прийняв виклик:
— Будь яка річ варта того, що можна за неї взяти, чи не так?
— Так. Але…
— Які там «але». Я ж кажу, скільки ми можемо за них взяти. По десять доларів за штуку. Ми яєчний трест — Смок і я. Прошу не набувати цього. — Малий витер тарілку шматком перепічки. — Я з"їв би ще пару, — зітхнув він і поклав собі бобів.
— Ви не маєте права так пожирати яйця! — кричав Скажений. — Це… це несправедливо!
— Така наша слабість, — виправдувався Малий.
Скажений без смаку скінчив їсти і якось непевно подивився на обох.