— Слухайте, хлопці, ви можете зробити мені величезну послугу, — почав він нерішуче. — Продайте мені або позичте, чи так дайте з дванадцять яєць.
— Справді, — сказав Смок, — я сам знаю, як іноді хочеться яєчка. Але ми не такі бідні, щоб брати гроші, пригощаючи. Ні цента не візьмемо… — Тут дужий удар ногою під столом сказав йому, що Малий починає нервуватися. — Дванадцять, кажеш?
Скажений кивнув.
— Слухай, Малий, — кинув Смок, — підсмаж йому ще. Цілком співчуваю. Був час, коли я сам міг з"їсти дванадцятеро за раз.
Але Скажений простяг руку й затримав Малого.
— Не треба смажити, — сказав він. — Я хочу їх взяти сирими.
— Ти хочеш їх взяти з собою?
— Авжеж.
— Це не годиться, — зауважив Малий. — Це вже торгівля, а не гостинність.
— Звичайно, — підтримав його Смок. — Це інша справа, Скажений. Я думав, ти хочеш їх з"їсти… Бачиш, ми задумали одну комерційну операцію.
Небезпечний вогник блиснув у блакитних очах Скаженого.
— Я заплачу, — кинув він гостро. — Скільки?
— Тільки не за дванадцять, — відповів Смок. — Ми не продаємо вроздріб, бо не хочемо шкодити собі. Ми продамо тільки всю партію.
— Скільки ж ви маєте яєць і скільки за них правите?
— Скільки там у нас, Малий? — запитав Смок.
Малий прочистив горлянку і почав уголос рахувати: — Дев"ятсот сімдесят три мінус дев"ять, це буде дев"ятсот шістдесят два. А по десять доларів за кожне… Це значить дев"ять тисяч шістсот двадцять. Звичайно, Скажений, коли трапиться тухле яйце, то ми повернемо гроші назад, але у нас нема зіпсованих. Єдина річ, якої я ніколи не бачив на Клондайці, — це тухле яйце. Люди не такі дурні, щоб привозити сюди тухлі яйця.
— Цілком справедливо, — підтримав Смок, — за зіпсовані яйця ми повернемо гроші. Ну, по руках? Плати гроші — і яйця твої.
— Ти зможеш продати їх по двадцять і заробиш удвоє більше, — пораяв Малий.
Скажений сумно похитав головою і поклав собі бобів.
— Це надто дорого, Малий. Мені не треба так багато. Я дам вам по десять доларів, але за два десятки.