— Тоді ти знаєш, скільки вони коштують: дев"ять тисяч шістсот двадцять доларів. Коли мій обрахунок невірний, виправимо.
— А може, вони завтра будуть нікому не потрібні? — зауважив Скажений. — Може, міс Ерол втратила смак до яєць?
— Я сказав би, що міс Ерол варта цієї витрати, — спокійно вставив Смок.
— Варта! — Скажений скочив з місця. — Вона варта мільйона! Вона варта всього мого майна! Вона варта всього золота Клондайку! — Він сів і провадив уже спокійніше: — Але це не причина, щоб здерти з мене десять тисяч за сніданок для неї. Давайте ось що. Ви позичаєте мені два десятки. Я дам їх Славовичу, а він піднесе міс Ерол з привітанням від мене. Вона вже не посміхалася мені сто років. Якщо вона усміхнеться мені після цього, то я куплю у вас всю партію.
— Може, ти підпишеш зобов"язання? — спитав Смок, бо знав, що Люсіль Ерол посміхнеться.
Скажений аж рота роззявив од подиву.
— Ох, які ж ви швидкі, — зітхнув він.
— Ми ж тільки пристаємо на твою власну пропозицію, — відповів Смок.
— Гаразд. Давайте паперу. Пишіть свій контракт, — закричав Скажений.
Смок склав документа, за яким Скажений зобов’язувався купити всю партію яєць по десять доларів за кожне, якщо видані йому авансом два десятки спричиняться до його замирення з Люсіль Ерол.
Скажений взяв перо, щоб підписати, але спинився.
— Зачекайте, — сказав він. — Коли я купую яйця, то тільки свіжі.
— Тут, у Клондайку, нема зіпсованих, — чмихнув Малий.
— Нехай. Але, коли я знайду хоч одне погане, ви мусите взяти його назад.
— Гаразд, — погодився Смок.
— І кожне погане яйце я сам берусь з"їсти, — додав Малий.
Смок вставив до контракту слова «доброї якості», а Скажений, злісно підписавшись, узяв цебрик з двома десятками яєць, надяг рукавиці і кинувся до дверей.
— Бувайте, грабіжники! — буркнув він, люто грюкнувши дверима.
Другого ранку Смок був свідком сцени у Славовича. Скажений запросив його за свій столик поруч столу Люсіль Ерол. Все відбулося точнісінько так, як вона передбачала.
— Ви ще не дістали яєць? — жалібно спитала вона офіціанта.