Двері з рипінням відчинилися, Грицько вийшов надвір і одразу похитнувся від удару автоматом по голові. Беркут приставив йому дуло «шмайсера» до грудей, та це вже було зайве, бо Трофимук важко осів на землю.
Петро обмацав у нього кишені, витягнув нагана, закинув у траву. Беркут нахилився над Грицьком, послухав, чи дихає, підвів важкий погляд на Петра.
— Не перестарався? — докорив.
Той тільки махнув рукою.
— Нічого цьому бугаєві не станеться.
І справді, Трофимук поворушився.
— То я побігла, — мовила тітка Марія, однак не втрималася, нахилилася й зазирнула Трофимукові в очі. — Отак, пане голово, прийшов і твій час… — Почвалала з двору, озираючись, зовсім не так, як летіла сюди, — наче працювала цілий день і смертельно втомилася.
Петро штовхнув ногою Трофимука, той застогнав, сів, підвів очі, певно, збагнув усе одразу, бо сунув руку до кишені, шукаючи зброю.
— Здоровенькі були, пане-товаришу! — тицьнув його в плече дулом автомата Беркут. — Не впізнаєте?
— Данило?
— Отож.
— Шкода, — сказав Трофимук нараз зовсім спокійно, — шкода… Тебе ще в сороковому мусили посадити, контру кляту.
— Ролі помінялися.
Трофимук важко підвівся.
— Гадаєш?
— Хіба не видно?
— Це ти про мене? Але ж народ не переб’єш.
— Вас переб’ємо, народ за нами піде.
— А ось тобі! — Нараз Трофимук склав дулю, покрутив її під носом у Беркута. — Ви де никаєте? Як щури погані в лісі ховаєтесь!
Беркут підштовхнув його до дверей.
ebooksa