— Ходімо, розмова є…
Трофимук збагнув усе, став у дверях.
— Убивайте! — видихнув важко. — Тут убивайте, не пущу!
Петро сильно вдарив його в груди, Трофимук заточився і впав.
Беркут переступив через нього, запалив сірника, відчинив двері до кімнати. Побачив: Трофимукова жінка стоїть посеред хати у довгій білій сорочці.
— Засвіти світло! — наказав. — З побаченням, пані Віро!
Жінка тремтячими руками запалила гасову лампу. Петро штовхнув Трофимука до покою. Грицько затулив жінку, високий, жилавий.
Лампа розгорілася, в кімнаті зробилося ясно. Петро став у дверях, тримаючи напоготові «шмайсер», Беркут сів на лавку попід стіною. Вільно простягнув ноги, закурив. Почав не поспішаючи:
— Оце, пане Грицю, файна розмова в нас може скластися. Якщо, звичайно, шановний пан не заперечує.
Трофимук уже знав, що чекає на нього. Посірів, якось одразу змарнів. Однак підвів голову й відповів глухо:
— Не буде в нас розмови. Стріляй!
— А ми не поспішаємо. І зможемо побалакати, якщо станеш на коліна й відречешся від совітів. Та добре попросишся.
— Не бути цьому!
— Не зарікайся.
— Кажу: не бути!
— А пан-товариш надто категоричний. Я б не радив…
— От що! — Трофимук ступив крок уперед, і Беркут інстинктивно виставив автомат і притиснувся до стіни. — Ти мене не лякай. Я цю владу своїми руками, — підвів величезні кулаки, — брав, і не мені її зрікатися! Знайди слабодухих.
Беркут недбало похитав ногою.
— Пані Віро, — мовив так, наче зазирнув у гості й просить про незначну послугу, — а підніміть, прошу я вас, синка. Як його, здається, також Грицьком обізвали?
— Ти що? — видихнув Трофимук із жахом. — То ж дитина!
ebooksa