«Мерседес» звернув на бічну дорогу, водій різко зменшив швидкість і скоро зупинився.
— Виходь, — відчинив дверцята Богдан.
Машина стояла край лісової галявини. Максим притулився спиною до автомобіля, та Богдан відштовхнув його. Різко вдарив у сонячне сплетіння, і від болю Рутковський опустився на коліна.
— О, така поза мені більше подобається! — зареготав Богдан.
— Чого вам треба від мене? — через силу витиснув із себе Рутковський.
— Де й коли тебе завербували до безпеки? — Другий есбіст нахилився до нього, додав удавано співчутливо: — Якщо не скажеш, здохнеш у муках. — Він витягнув з кишені невеличку мотузку, погойдав перед носом у Максима. — Ти, може, не знаєш, що це таке? То я поясню. Цей шнурок обв’язуємо навколо шиї, беремо дрючка, просовуймо на потилиці й повільно закручуємо. І капут.
«Саме так ви душили людей на Ровенщині, — мало не вирвалось у Рутковського, — Жінок і дітей, виродки кляті!»
Заплющив очі й нічого не відповів.
— То, прошу пана Йосипа, — втрутився Богдан, — певно, марно чекати на його щирість, і я пропоную почати…
Максим рвонувся вперед, але Богдан навалився на нього, притиснув обличчям до землі, а Йосип спритно обв’язав горло мотузком. Дрючок був у них заготовлений, повернули раз, і мотузок боляче стиснув горло. Стало важко дихати, Максим закашлявся, і Йосип негайно відпустив зашморг.
— Бачите, не жартуємо! — мовив загрозливо. — То що ти можеш розповісти?
— Даремно мучите мене, — хрипко видихнув Максим. — Нічий я не агент, і мій брат Юрій Сенишин може підтвердити це. Він напутив мене, тепер я розумію, що зробив помилку. Шукав вільного світу, а знайшов смерть. Кінчайте, і швидше, не мучте, прошу, бо я не винний…
— Хо! — вигукнув Богдан. — Усі кажуть: не винні, і краще прикінчити десятеро повинних, аби до наших лав не потрапив шпигун. Останній раз питаю: хто й коли тебе завербував?
— Мене перевіряла служба охорони радіостанції! — спробував захиститися Рутковський.
— Чхати на їхню службу!
— Мені нічого сказати вам…
Богдан повернув дрючок, Максимові забракло повітря, він рвонувся з останніх сил, намагаючись вивільнити руки: сліпуча блискавка вдарила в мозок — і темрява!..
Рутковський лежав, уткнувшись щокою у вологу трапу. Нараз поворушився й повернувся горілиць. Насилу розплющив очі й побачив зорі. Звичайні зорі й місяць.
Живий!..
Потягнувся й випростав руки — дивно, розв’язані. Живий, тільки шия болить від мотузки…
ebooksa