Гіркий дим. Міст

22
18
20
22
24
26
28
30

— І три коньяки, якщо можна, бо шнапс уже кінчається, а я сподіваюсь, ви замовили біфштекси? Чи відбивні?

Сопеляки обмінялися поглядами. Вони були красномовними, ті погляди, та Рутковський аніскілечки не пожалів старих скнар. Витримав паузу й додав:

— Коньяк нехай буде за мій рахунок, бо такі витрати у вас, здається, не передбачені.

— Так, не передбачені… — вихопилось у Сопеляка, але пані Валерія випросталася на стільці й перебила чоловіка:

— Ну, що ви, пане Рутковський. Ми запросили вас і мусимо оплатити рахунок. Кельнере, — гукнула вона, — прошу три коньяки й два пива. І чому не несете біфштекси?

— Вибачте, ви не замов…

— Помиляєтесь, — підвищила голос пані Валерія, — вічно у вас щось наплутають!

Вона сиділа з кам’яним обличчям, поки кельнер приніс замовлене, і Максим розумів, яка буря вп’ялася в її душі. А Сопеляк мав вигляд побитого пса, що віддано дивиться на господаря й не знає, як вчинити: махати хвостом чи загарчати.

Зрештою, підрум’янені біфштекси якось згладили напруження; не тільки Максимові хотілося їсти — всі віддали належне гарно просмаженому м’ясу, вгамували апетит, і це настроїло на благодушний лад.

Рутковський із задоволенням цідив пиво й думав, що мало не цілий тиждень не був у Сенишиних, правда, дзвонив, та слід завтра відвідати їх. Тим більше, що Іванна патякала, навіть не патякала, сказала відкрито: Стефанія Луцька кілька разів цікавилась Максимом і завтра ввечері збирається до Сенишиних.

Пані Валерія прикінчила біфштекс, підмела з тарілки нею смажену картоплю, обтерла губи аж двома паперовими серветками й запитала:

— Звідки пан Лодзен вас знає?

Вона поставила це запитання руба, без усякої підготовки й дипломатичної розвідки, видно, вважала, що біфштекси і коньяк є достатньою платнею за потрібну їй інформацію.

— Полковник Лодзен — добрий знайомий мого двоюрідного брата.

— Я чула про нього. Якийсь ресторатор?

— Так, він власник ресторану.

— Великого?

— Може, чули — «Корона»?

— Ого, не чути про «Корону»? Один з найфешенебельніших закладів!

— Ваш брат — Сенишин? — заворушився на стільці пан Віктор.