Відділ, де працював Рутковський, був підпорядкований розвідці. З картотеки, яку складали Максим з колегами, працівники розвідки відбирали тільки те, що їх цікавило. Іноді надходила вказівка: таку-то особу розробити докладніше. Тоді прізвище цієї людини вишукували в газетах з особливою увагою, спеціальні завдання одержували агенти та інформатори.
Картотекою широко користувалися працівники редакції для провокаційних передач.
Рутковський уже знав, що картотека — лише незначна частина роботи його відділу. Головне завдання полягало в збиранні розвідувальних даних.
На кожну інформацію, що надходила від агентури, завідуючий відділом Роман Кочмар або його заступники писали коротку анотацію й робили висновок про її цінність, вірогідність, ступінь таємності, а також визначали коло осіб, яких належало з нею ознайомити.
Доступ до цієї картотеки цікавив Рутковського найбільше.
Зайнятий роботою (а її завжди було багато, й заступники шефа відділу стежили, щоб ніхто не сидів без діла), Максим не помітив, як до кімнати зайшов сам пан Кочмар. Низенький, лисий, червонопикий, він тримався впевнено й був категоричним у висновках та висловлюваннях. Відзначався впертістю і, як усі вперті люди, рідко коли міняв переконання і думку про людей.
До Максима з самого початку ставився без симпатії, сухо і стримано, і можна було уявити собі здивування Рутковського, коли Кочмар зупинився біля його столу й поцікавився, як ідуть справи.
Максим подав шефові стільця, але Кочмар сів просто на кут заваленого паперами столу, взяв кілька газет, та одразу відкинув їх. Говорив не так, як завжди, сухо й офіційно, — якась доброзичливість відчувалася в його тоні.
— Ми задоволені вами, пане Максиме…
Рутковський підвівся з-за столу. Він знав, що Кочмар був унтерштурмфюрером СС і обожнює дисципліну, принаймні зовнішні прояви її. Стояв, притиснувши лікті, й дивився віддано, коли шеф закінчив, відповів коротко:
— Дуже радий, що ви гарної думки про мою скромну діяльність.
Рутковський догадувався, чому так швидко змінилося Кочмареве ставлення до нього: через Мартинця або Карплюка пан Роман дізнався про Максимову відмову підписати лист, мабуть, такого листа не існувало в природі, і Карплюкова пропозиція виявилася звичайною провокацією.
— Скромна чи не скромна, — пробурмотів Кочмар, — там розберемося. — Він притишив голос, щоб не чули інші співробітники: — Будьте ввечері вдома, я вам подзвоню. — Зліз зі столу й попростував до Карплюка.
Кочмар про щось перемовлявся з Карплюком, вони голосно реготали, а Рутковський усе ще стовбичив за столом. Думав: ось і другий крок, тепер він, певно, матиме прямий доступ до суворо секретних картотек станції.
Максим сів і вдав, що заглибився в роботу, однак працювати не міг: перекладав щось з місця на місце, гортав газети…
З голови не виходило, чому йому треба бути вдома й що означає Кочмарева обіцянка подзвонити ввечері?
Нараз здогадався. Їхній шеф, гравець і гуляка, за вечір може просадити в рулетку чи карти всі свої гроші. Просто так узяти хабаря Кочмареві незручно, і він, певно, хоче попросити в борг чи вигадає інший привід.
А Кочмар, узявши Карплюка за лікоть, щось говорить йому й веде в коридор…
Рутковський непомітно зиркнув на Карплюковий стіл. У лівій шухляді стирчить ключ, і вона ледь-ледь відсунута.
Максим, впустивши на підлогу кулькову ручку, під-футболив її ногою під сусідський стіл. Поліз, щоб дістати, а сам непомітно висунув ліву шухляду. Зазирнув: з-під паперів виднілися дроти, побачив навіть кнопку вимикача, отже, десь внизу в тумбі магнітофон, і усміхнений та ввічливий пан Стефан Карплюк фіксує на плівці всі найпікантніші розмови колег по відділу.
ebooksa