Я помаленьку підвівся і вийшов із купе. Відчинив зовнішні двері й визирнув у простір, залитий потужним штучним світлом.
До вагона підходив Вітольд Юхимович у супроводі молодого митника у зеленій формі.
— Ось ці два — мої! — полковник указав рукою на наш вагон і на наступний.
Потім подивився на мене. Митник теж на мене вирячився.
— Це наш, він у супроводі, — сказав полковник митнику, а мені одночасно жестом наказав заховатися.
Я вдавано позіхнув і зачинив двері до тамбура. Прислухався.
Голоси цих двох почали повільно віддалятися.
Повернувшись до купе, я визирнув у вікно. Вони тепер стояли біля вагона, у якому, за словами полковника, перевозили пісок. Було видно, що балакають вони спокійно, наче всі питання вже давно, якщо не заздалегідь, вирішені.
Хвилин п’ять я стежив за ними. А потім побачив, як до них підійшов іще один митник із портфелем. Із портфеля він витягнув якісь папери з печатками. Почав щось детально пояснювати полковнику, час від часу тицяючи пальцем у ці папери. Закінчилося все тим, що папери перейшли до рук полковника, і він, обмінявшись із митниками рукостисканнями, попрямував до нашого вагона. Я відсахнувся від вікна. Завмер, прислухаючись.
Клацнули зовнішні двері до тамбура. Я подумав, що полковник зараз зазирне до купе й щось пояснить. Але він одразу подався до свого барлогу. Двічі скреготнув замок дверей до вантажної частини вагона. Тепер він замкнувся в себе.
Потяг рушив, повільно виїхав у відносну темряву. Я знову приліг.
«Майже вдома?» — подумав я, розуміючи, що ось-ось ми опинимося на українських теренах.
Стукіт коліс поїзда відновився і почав заколисувати мене. Я заплющив очі.
Уві сні мені привиділося море, напевно — Каспійське. Мене хитало, кидало то вперед, то назад.
Потім на мої губи лягла чиясь тепла рука. Чужий доторк розбудив мене.
— Тихо, Колю, тихо! — прошепотіла Гуля, яка сиділа поруч, не забираючи своєї долоні з мого рота.
— Що таке?
— Тобі кошмар снився? — запитала Гуля.
Потяг знову смикнувся, зупинився, проїхав назад.
— Море снилося, — відповів я, підтягнув ноги й усівся по-турецькому. — А де ми зараз?
ebooksa