— Трохи далі, кілометрів зо п’ять звідси, — пролунав десь поруч знайомий чоловічий голос.
Я озирнувся. Скільки сягало світло багаття, на нашій ділянці коридору між двома потягами нікого не було видно.
— Хто тут є? Полковнику, ви? — голосно запитав Петро.
З-під вагона, що належав станції Батайськ-товарна, викотилася пляшка пива, тоді друга. Пляшкове скло дзенькало, наштовхуючись на камені. Коли пляшки завмерли біля наших ніг, і тиша, повернувшись до нас, здавалася тривожною, з-під вагона викотилася ще одна пляшка.
— Є чим відкрити? — запитав знайомий голос.
— Ох і свиня ви, полковнику! — мовив Петро і, зітхнувши, присів на ящик.
— Ти чого? — з-під коліс батайського вагона виліз Вітольд Юхимович. — Перелякався, чи що?
Полковник був одягнутий у той самий адидасівський спортивний костюм і джинсову куртку. Він обтрусився і подивився на Петра.
Петро не відповів. Тільки ще раз зітхнув.
— А в тебе є чим відкрити? — полковник поглянув на мене.
Я підняв одну пляшку, зачепив її ребром кришки об залізну сходинку нашого вагона й ударив згори кулаком.
— З приїздом! — сказав я, простягаючи відкупорену пляшку полковнику.
Полковник узяв пляшку, відсьорбнув пива, обітер вільною рукою короткі вуса.
— Чому з приїздом? — мовби нічого не сталося, запитав він. — Я сюди раніше за вас приїхав!..
Тут уже я знизав плечима. Раптова втома, що охопила мене, відбила будь-яку охоту ставити полковнику запитання, яких накопичилося чимало.
«Напевно, він з"явився не для того, щоб одразу зникнути», — подумав я.
— Ну як? — після другого ковтка пива полковник обвів нас бадьорим поглядом. — Відпочили? Тепер час братися до справи!
Усі подивилися на полковника спантеличено.
— Збирайтеся, — сказав він.
— Куди? — запитав я.
ebooksa