— Але це ще не все, — вів я далі. — Здається, у мене нова робота... — і я простягнув Гулі візитну картку, яку взяв зі столу кімнати, приєднаної до моєї квартири.
Доки Гуля розглядала візитку, я підійшов до телефону і подзвонив Олегу Борисовичу.
— Що це за склад у мене в квартирі? — запитав я, і голос мій звучав досить роздратовано.
— Це ваш склад, — спокійно відповів Олег Борисович. — Ви ж на ньому працювали... За вимушений прогул вам уже заплатили. Тепер ви пішли на підвищення...
Спокійний „олімпійський“ тон мого співрозмовника остаточно завів мої думки у глухий кут.
— То що ж мені робити? — запитав я його.
— Нічого. Працювати, працювати і ще раз працювати, як заповідав нам великий Ленін...
Тепер у голосі Олега Борисовича вже звучала іронія.
— Та не хвилюйтеся ви! — заспокоїв він мене після паузи. — Якщо дратує табличка — можете її зняти. Але з посади директора вас ніхто звільняти не збирається. Виникнуть проблеми — дзвоніть!
У слухавці часто запищали короткі гудки. Я повернувся до Гулі. Вона дивилася на мене турботливо, і її погляд не потребував жодних пояснень.
„Боже мій, як мені з нею пощастило“, — подумав я.
Випивши чаю та з"ївши по шматку пирога з капустою, ми вийшли прогулятися. Сонце ще світило. Гуля постійно зупинялася і широко розплющеними очима роздивлялася будинки.
— Красивіше, ніж Алмати!
Я ніколи не був ані в Алмати, ані в Алма-Аті, тому мені складно було порівнювати. Але я їй із радістю вірив. Складно було уявити собі місто красивіше, ніж Київ.
Сонце світило в очі й не засліплювало.
— Привіт! — кинув мені хтось на ходу.
Я озирнувся, але зі спини не впізнав людину, що пройшла повз.
Це було моє місто, але за моєї відсутності воно наче стало самостійнішим, втекло кудись уперед, і мені належало наздоганяти його, знову зживатися з ним, ставати його маленькою частинкою, його повітрям. Мені вже було знайоме з минулого це відчуття тимчасової сторонності, чужинства. Мине кілька днів, і все буде, як і раніше. Невидимий зв"язок струму між містом і мною відновиться. Відновиться і нормальне життя, тільки тепер усе буде по-іншому. Усе буде по-іншому добре. Добре на двох.
77
Наступного дня ми приймали перших гостей — Петра й Галю. З Петром я зідзвонився минулого вечора, і він, здавалося, був дуже радий моєму дзвінку. Сказав, що має дещо мені показати.
ebooksa