— Кансєрви, шакалад, макарони іранські... — казах примружився, уважно розглядаючи полковника. — Патрони для ТТ тоже єсть, савсєм дьошева, дєшевлє курячих яєць...
— А чим платить? — серйозно запитав полковник.
— Чим хочеш. Долари, марки, франки, бартер... Патрони хочеш, да?
— Нє, — відповів полковник. — Які кансєрви є?
— Краби, сєльдь каспійська очєнь свєжая, креветка... все па два долара...
Знову в моїй уяві виникла лінія, прокреслена між казахом і полковником, і знову вона пролягала крізь нас. Мені закортіло відійти вбік. А полковник тим часом витягнув із кишені адидасівських штанів гаманця, вийняв зелену купюру і помахав нею у повітрі.
— Давай п"ять банок сєльді! — сказав він казаху.
— Пачему давай? — раптом образився казах. — Ти — пакупатєль, я — магазин. Ти сюди іди й пакупай! Магазин до пакупатєля ж не ходить!
— Полковнику, — я вирішив скористатися паузою, що виникла, — не беріть каспійський оселедець.
— Чому? — здивувався Тараненко.
— Там... усяке в бляшанці може виявитися...
— А-а-а... — із розумінням посміхнувся полковник. — Усяке, кажеш... Ясно, — і посварився на мене товстим вказівним пальцем, ніби я був неслухняним хлопчаком із дитячого садочка.
— Ти что, не вєріш, что я — магазин? — схвильовано й ображено заговорив казах. — На, дивись, у мене патент єсть, тавар єсть... Іди пакупай...
Полковник усміхнувся, хитнув головою, розсміявся, ще раз хитнув головою і пройшов прямісінько через яму, повз нас, до верблюда-магазина, стискуючи в одній руці пістолет, в другій — зелену купюру. Зупинився просто перед верблюдом.
— П"ять банок крабів, — сказав він твердо, простягаючи казаху зелену десятку.
Казах ударив п"яткою по передній нозі верблюда — по її внутрішньому боці коліна, — і той слухняно опустився на пісок, спочатку підігнувши передні ноги, а потім задні. Продавець відкрив одне з відділень великого баула, заліз досередини ледве не з головою. Витягнув консерви. Виклав їх на пісок у шерегу.
— На, щітай, — повернувся він до покупця. — Один, два, три, чотири, п"ять, — він наче пронумерував кожну консервну бляшанку, по черзі відмічаючи їх вказівним пальцем.
Потім дістав із кишені джинсової сорочки калькулятор. Щось пробелькотів собі під ніс по-казахському, здійснив розрахунки, тоді звів очі на полковника і промовив:
— Десять доларів.
Полковник посміхнувся.
ebooksa