«Жонатий», — вирішив я.
Вода в казанку закипала. Гуля, присунувшись до триноги, сиділа напоготові. Зараз вона запарить для нас чаю. Що буде потім?
— Канєчна, тяжело, — відповідав Мурат на чергове питання Петра. — Податкова у нас — басмачі! Якщо тримати кіоск — спокою не дадуть. Адно спасєніє — верблюд. Абслуживаніє качевніков... У мене в патенті як написано — падвіжная тарговая точка...
— Завваж, як людині тяжко тут! — повернувся до мене Петро, бо помітив, що я прислухаюся до оповіді казаха. Те, що до мене він говорив українською, мене не здивувало. Він знав, що я розумію українську. Гуля вже наливала чай у піали.
— Падажді! — зупинив її раптом Мурат. — Я зараз!
Він збігав до верблюда і повернувся з коробкою цукерок. Зняв із неї целофан і простягнув кожному по черзі.
Я теж узяв одну — шоколад танув, і я кинув цілу цукерку до рота. Запив ковтком зеленого чаю. Відчуття виникло незвичне, але приємне. Мені й раніше подобалися контрастні поєднання солодкого і солоного:
солодкий чай і бутерброд із оселедцем. Зараз усе було навпаки: чай солоний, а цукерка солодка.
— Чай китайський? — запитав у Гулі Марат. Вона кивнула.
— Падажді! — сказав він, зводячись на ноги.
Знову збігав до верблюда. Повернувся з великою розмальованою жерстянкою чаю.
— От, падарок! — простягнув він жерстянку Гулі. — В"єтнамський зелений! Савсєм бархатний! Як шовк п"єш!
Хамелеончик зліз із моєї ноги і повільно побрів по піску, окреслюючи охайну круглу лінію довкола багаття, наче дотримуючись безпечної відстані. Він дістався до Галі й почав залазити їй на ногу. Нарешті, влаштувавшись на нозі й посинівши під колір її джинсів, він завмер. Тільки зіниця його випуклого ока поверталася, час від часу завмираючи. Але зрозуміти, на кому він зупиняв свій нерухомий погляд, було складно.
Казах відсьорбнув чаю з піали, потім наче згадав про щось і знову схопився на ноги. Знову почимчикував до верблюда. Повернувшись, простягнув Петру гарно запаковану китайську шовкову краватку.
— Вазьмі, на пам’ять! — сказав він, усміхаючись. Здивований його щедрістю, я раптом звернув увагу на полковника, який так само пильно стежив за казахом. Ув очах полковника прочитувалася тривога.
— Мурате, — сказав він неголосно. — Тобі небезпечно тут довго залишатися...
Мурат подивився на полковника, усміхнувся, підхопився на ноги та знову подався до верблюда. Повернувся з коробкою патронів.
— Вазьмі! Я бачу — ти хароший чєловєк!
Полковник дістав із кишені гаманець, простягнув Мурату десять доларів.
— Ти что, я тебе обідєл? — злякано запитав казах.
ebooksa