— Товаришу капітан, нічого подібного я не писав у рапорті!
— Звичайно, не писали, — підтвердив Людов. — І не могли писати, бо не знали нічого певного. Але я собі уявляю, як ви страждали, підстерігаючи з торпедами кораблі, на одному з яких могли бути ваша дружина і син! — Він помовчав, співчутливо дивлячись на Медведєва. — Заспокойтесь, Андрію Олександровичу. Всі три кораблі, на яких перевозили наших мирних людей, забраних в рабство, спокійно дійшли до місця призначення. Ми дізнавалися про час їх відходу і курс, своєчасно давали шифровки… Правда, останнього разу шифровка трохи запізнилася, ви вже, здається, хотіли виходити в атаку…
— І ви теж думаєте, що на цьому транспорті могла бути моя сім"я? — ламким голосом запитав Медведєв.
— Цього я не думаю, — повільно сказав Людов. — Я вірю в можливість різних збігів. Але робити таке припущення було б занадто наївно.
Медведєв важко сів на ліжко.
— Підсумуємо факти, — говорив далі Людов. — Ви зверталися до штабу партизанського руху з проханням встановити долю ваших дружини і сина, захоплених німцями під Ленінградом. Вам відповіли — правда ж? — що вашу сім"ю спершу тримали в концентраційному таборі, потім перевели в один з норвезьких портів для відправки на транспорті в Заполяр"я… Чи не так?
Затамувавши подих, Медведєв кивнув.
— Тепер, коли вашому рапорту дано хід, — помовчавши, сказав Людов, — з якою метою ви йдете на сухопуття?
Медведєв мовчав.
— Я уявляю собі ваші мрії… — Людов зняв окуляри, почав замислено протирати носовою хусточкою скельця. — Ви проситесь на передній край, думаєте зв"язатися з розвідниками, пробратися в німецькі тили, розшукати табір рабів, відбити свою сім"ю. — Капітан сидів без окулярів, на Медведєва дивилися дуже втомлені, добрі, глибоко запалі очі. Але Людов знову надів окуляри. Його голос став твердим. — Навряд чи це вдасться вам. Північна Норвегія — океан пустельних сопок. Ваші розшуки приречені на невдачу, навіть коли б командування пішло вам назустріч у цій сумнівній справі…
Медведєв поривчасто встав.
— Скажіть, капітане, навіщо ви почали всю цю розмову?
— Для того, щоб запропонувати вам перейти в моє розпорядження, — просто сказав Людов.
— У ваше розпорядження?
— Командуючий передав ваш рапорт мені. Я думаю, — ви саме та людина, яка потрібна мені для однієї операції.
— Операція за лінією фронту, в сопках?
— Говоріть тихше, — так, за лінією фронту, в сопках. Але спершу уточнимо, чи вірно я вас зрозумів. Ви комуніст і радянський морський офіцер. Тривога за сім"ю не може заступити у вашій свідомості думок про Вітчизну, розуміння радянського військового обов"язку. Основна ваша мрія — знищити фашистських загарбників; це визволить з гітлерівського рабства тисячі наших дітей і жінок. Чи так, старший лейтенанте?
— Вам, товаришу капітан, вдалося висловити найзаповітніші мої думки, — хвилюючись сказав Медведєв.
— Так от. Зараз командуванню необхідно встановити точні координати району, куди фашисти звозять наших людей. З якою метою — вам буде повідомлено пізніше. Самі ви не підете на розшуки своєї сім"ї. Ви допоможете тільки встановити місце, закінчать справу інші. Приготуйтеся до розчарувань. Приготуйтесь до безумовного підкорення інструкціям, які вам дадуть… Чи згодні ви піти у тил ворога назустріч невідомим небезпекам на невизначений строк? Ви…
Він не договорив. Медведєв кинувся до нього, стиснув його тонкі вузлуваті пальці. Не знаходячи слів, він тряс Людову руку.
ebooksa