Боцман з «Тумана»

Медведєв ішов тунелем, який похило заглиблювався в сопку. По нерівних кам"яних стінах сочилась вода, пролягали проводи, темнів свинцевий кабель.

Відчинилися важкі, оббиті резиною двері. Ще одні двері з високим сталевим порогом-комінгсом, як на лінкорі.

З"явився довгий прямий коридор, ряд дверей по обидва боки. З-за дверей чулася приглушена розмова, звучали телефони, постукували ключі телеграфу. Ад"ютант зупинився, пропустив Медведєва вперед, у невелику приймальну.

— Зачекайте, зараз вас прийме віце-адмірал.

… У кабінеті командуючого флотом сидів капітан Людов.

Простора склеписта кімната була глибоко під поверхнею сопки. Підлога устелена лінолеумом, на одній з оббитих пофарбованою фанерою стін — величезна карта заполярного сухопутного фронту. В глибині — письмовий стіл, перед ним — глибокі м"які крісла. Віце-адмірал, трохи згорблений дебелий моряк, з профілем, наче вирубаним з граніту, схилився над низьким широким столом — макетом морського фронту.

Голубів Льодовитий океан — паперовий простір, перетнутий лініями широт і довгот. Звивався рваний, перерізаний сотнями фіордів берег. Крихітні моделі бойових кораблів розбіглися по голубій гладіні. Кожної миті той, хто був тут, бачив розташування підводних і надводних сил флоту, бачив, у якому пункті знаходиться той чи інший корабель, будь-який підводний човен.

Гострий профіль віце-адмірала схилився над зубчастим півмісяцем Нової Землі. Командуючий пересунув вузьке веретенце підводного човна, що йшов на іншу позицію. Випростався, поглянув на Людова.

— Все, що ви розповіли, капітане, схоже на фантастичний роман.

— І все ж таки це дійсність, товаришу командуючий.

— Я не люблю вплутувати родинні історії у воєнні справи.

— Але це одна з тих ситуацій, коли родинні взаємовідносини перестають бути надбанням двох, товаришу віце-адмірал.

— Ви, капітане, любите абстрактні формулювання.

— Пробачте, товаришу командуючий, — відпечаток професії. Я не військовий, я доцент філософських наук. Як тільки закінчиться війна, повернусь у свій інститут.

— Гаразд, капітане, продовжуйте… Віце-адмірал знову переставляв кораблики на карті.

Тільки що прийшло повідомлення, що дивізіон ескадрених міноносців вийшов у море конвоювати караван.

— Я вже доповідав, товаришу командуючий: цей офіцер страшенно прагне побувати в сопках, вашу згоду сприйме як справжнє благодіяння.

— Ви хочете сказати, — посміхнувся віце-адмірал, — що прагнення побувати в сопках — у нас не таке вже часте явище?

— Так. — поглянув без посмішки Людов, — ви самі знаєте, товаришу віце-адмірал, наші люди чудово, самовіддано б"ються на сухопутті, але в думці завжди на своїх кораблях. А тут — людина захворіє, якщо не відпустити її. А умови операції важкі, командувати загоном повинен ентузіаст своєї справи, якщо хочете, — фанатик.

— Припустімо… — задумливо сказав віце-адмірал.