Медведєв нахилився вперед. Ось знову запитання, яке не раз він ставив сам собі. Запитання, на яке повинен відповісти до кінця відверто.
— Слово комуніста і офіцера, — твердо, чітко сказав Медведєв. — Хоч би куди направило мене командування, на суші чи на морі всі сили і здібності віддам для справи нашої перемоги.
— Добре сказано, старший лейтенанте, — командуючий підвів свої ясні очі. — Не забувайте про це там, на ворожому березі. Продовжуйте, капітане, — він схилив голову на складені долоні.
— Групі, під умовною назвою «Ліндж компані», яка з"єдналася з іншим загоном командос, — розміреним голосом говорив далі Людов, — удалося проникнути на територію заводу і висадити в повітря цех концентрації. Оскільки завод виявився розсекреченим, з Німеччини надійшло розпорядження демонтувати установки, перекинути їх в інше місце. Англійцям вдалося підірвати транспорт, який ішов від місцеположення заводу. За даними їхньої розвідки, завод повністю ліквідовано…
— А за даними нашої розвідки? — нетерпляче перебив віце-адмірал.
— За даними нашої розвідки, частина установок заводу благополучно перевезена у сопки Північної Норвегії. Там німці терміново спорудили новий укріплений район. Туди доставлялися транспорти з технічним устаткуванням і робочою силою, яку становлять жінки і діти. Туди ж на борту міноносця «Тигр» було відправлено кілька німецьких фізиків із штатом лаборантів…
Далекий суцільний гул долинув звідкись зовні, проникаючи крізь товщу граніту.
Клацнув і зашурхотів гучномовець над столом.
— Говорить штаб протиповітряної оборони. Повітряна тривога! Увага! Повітряна тривога!
Задзвонив телефон на столі. Служба спостереження доповідала обстановку. Дзвонив настінний телефон-вертушка.
— Група бомбардувальників іде курсом на базу! — Командуючий повісив трубку і надів кашкет.
— Товариші офіцери, прошу пробачення. — Він встав, вийшов з кабінету.
Всі на базі знали звичай віце-адмірала: як тільки лунав сигнал тривоги і корабельні сирени біля причалу починали жахливо вити, квапливо бахкали зенітки і всі, хто не був на бойовому посту, поспішали у сховище — командуючий виходив надвір і починав повільно проходжуватись з морським біноклем у руках біля будинку штабу.
Скеля гула і здригалася. Що зверху? Бомбардування? Повітряний бій над базою? Це було невідомо тут, під кам"яною товщею. Але Медведєв думав про інше. Він підійшов до Людова, який нерухомо сидів у кріслі.
— Скажіть, капітане, ви тільки що говорили про дітей і жінок. Я не розумію… Вони примушують працювати там наших дружин і дітей?
— Мабуть, так, — поглянув на нього Людов. — І знаєте чому? По-перше, ясно — бояться скупчення великої кількості чоловіків, навіть знесилених голодом і беззбройних, у горах, недалеко від лінії фронту. Крім того, німці вважають, що жінки менше розбираються в галузі точних наук. А діти — їх використовують, очевидно, в лабораторіях, на посилках, біля найбільш секретних об"єктів. І, крім того, хіба ви не розумієте, — це найкращий спосіб тримати в покорі матерів. Жодна з них не втече, не покине своєї дитини. Жахливий, суто фашистський спосіб…
Медведєв стиснув руки так, що хруснули і побіліли суглоби.
— А що це за прокляті роботи? Вони, очевидно, мають велике значення?
Людов зняв і почав ретельно протирати окуляри.
— Так, вони мають велике значення, дуже велике значення. Оце поки що все, що можу вам сказати…