— Василю Степановичу, треба нагодувати гостей.
— Єсть нагодувати! — чітко відрапортував Кульбін.
— Проведіть громадянку до кубрика, почастуйте чим можете… Зараз прийдемо і ми.
Він узяв льотчика під руку, відвів убік.
— Вибачте, капітане, на хвилинку. Мені не зовсім зрозуміло, як з вами опинилася ця жінка.
— Не зовсім зрозуміло? — зареготав англієць. Вся його природна добродушність, мабуть, повернулася до нього. — Скажіть краще — зовсім незрозуміло! Це вас завело в тупик! Я готовий з"їсти власну голову, коли що-небудь розумію в цій історії.
Він сів поруч з Медведєвим на скелі.
— Бачте, я вилетів у розвідку з нашого авіаносця, коли ще не було туману. Наш авіаносець базується… — він завагався. — Звичайно, у союзників немає таємниць один від одного, але, припускаю, ви інформовані самі, де ми базуємося. — Медведєв ствердло хитнув. — Отож, цей проклятий туман позбавив мене орієнтації. Щось сталося з приладами, закінчувався бензин… Вирішив приземлитися в горах, щоб не впасти в море… Мені здалося, що я над вашою територією.
— Розумію, — сказав Медведєв.
— Разів зо два по мені вдарили зенітки. Потім вітром трохи розігнало туман. Побачив групу будівель, вдало сів на невеликій площадці. До будівель, по-моєму, було з півмилі… Я пробирався в тумані… Нагадаєте мені потім, я вам розкажу анекдот про туман… Раптом чую німецьку мову. Боші балакають: чули гул літака, він сів десь рядом… «Прокляття, — подумав я, — ти потрапив у погану історію, О"Греді!»— «Зондеркоманда, — говорили боші, — пішла розшукувати літак, підбитий зенітниками…»
— Вас справді підбили?
— Ні, звичайно. Німці стріляють дуже погано. Це, — О"Греді плеснув Медведєва по коліну, — ще в повітрі повинно було насторожити мене. Я знаю, ваші зенітники б"ють добре і під час туману! Тоді я ноги на плечі і ну тікати до літака. Ми знаємо дещо про долю людей, які потрапляють у полон до фашистів. Добіг до літака, запустив мотор. Полетів навмання, на схід, спланірував, коли пального не залишалося ані краплі. Ледве не наклав головою.
— Вам здавалося, що ви перелетіли лінію фронту? — Так, я пролетів чималу відстань в остовому напрямі. Спитаєте, як я наважився радирувати про допомогу? А що мені залишалося робити в цих проклятих горах? Харчуватися власними чобітьми? Чи з"їсти цю вашу маленьку співвітчизницю? — О"Греді знову голосно зареготав. — Ні, я визнав за краще поділитися з нею аварійним пайком.
Він вийняв портсигар, клацнув по кришці, запропонував Медведєву сигарету. Закурили.
— Але жінка?.. Як вона потрапила до вас у літак?
— Кажу вам — це казка Шехерезади! Вона, звичайно, забралася туди, поки я бродив у тумані. Лежала тихо, як миша… Коли вилізла назовні, я майже злякався — даю вам слово!
Медведєв нервово курив.
— Ще одне запитання. Коли ви знизилися вперше, чи звернули увагу на характер будинків?
О"Греді замислено похитав головою.
— Боюсь, що не роздивився нічого ясно… Був дуже густий туман. Мені здавалося, це звичайні будиночки опорного пункту.
ebooksa