— Там же… Не доберуться, не турбуйся.
— З оцими крабами… Відбою немає. Лізуть, як мухи на струп.
— Гадаєш, допоможе ота риба? Дельфіни не голодні, начхати їм на наше частування.
У Янга давно свербіло в носі. Він і на перенісся натискував, і сякався тихенько, і чухав пальцем у ніздрях. Не допомогло, чхнув — вибухово, бо затискував і ніс і рот долонями.
— Будь здоровий! — сказав правий аквалангіст.
— Це ти мені? Я не чхав… Може, дельфін.
— А що, дельфіни теж чхають?
— Може, і чхають. Кажуть, у них мозок дуже на людський схожий.
— Якщо такий схожий, то, може, їх і спокушати треба чим-небудь іншим… Скажімо, вином, а не рибою.
— Ха-ха, ну й придумав!
— Риби у печері вистачає, поки не переловлять всю — не сунься. А переловлять — самі на поклін прийдуть. А ми їм: хто не працює, той не їсть.
— Старий, ти не соціаліст? Тепер модно під соціаліста маскуватись.
— Ти що — того? — правий аквалангіст покрутив пальцем біля скроні.
— Гм… Виходить, ти самостійно відкрив один з основних соціалістичних принципів.
— Виходить, соціалісти — не дурні, якщо до цього додумалися.
— Розбалакалися ми тут…
— Ніхто не почує.
— Я не про те. Працювати треба, а ми… Зволікаємо час, зволікаємо. А потім Піт або шеф спитають: а що ми зробили за цілий день?
— Ага-a… Щоб вони виздихали, ці дельфіни… Знаєш. давай поснідаємо, а тоді й почнемо.
— Давай, хіба я проти?
ebooksa