Грот афаліни

— Ну…

— Давай лекцію, професоре.

— Отже, так… Якщо з кришталю кварцу вирізати своєрідним способом пластинку, то, стискаючи і розтискаючи її, на гранях виникають електричні заряди, протилежні за знаком. Це прямий п"єзоелектричний ефект. А якщо, навпаки, до цієї пластинки підвести електричний заряд, то вона змінить свої розміри. Чим більший заряд, тим більша вийде деформація пластинки або пластинок. Коли перемінним струмом діяти, то пластинка буде стискатися і розтискатися у такт зі зміною плюса на мінус. Є спеціальні ультразвукові генератори, коли їхньою допомогою змінювати плюс на мінус з ультразвуковою частотою, виникнуть ультразвукові хвилі. Так от зміни у розмірах пластинки під дією струму і називаються зворотним п"єзоелектричним ефектом. Але тепер такі пластинки роблять не з кришталю кварцу, а з п"єзокераміки. Це в десятки й сотні разів дешевше. І з інших речовин роблять… Щоб отримати великої інтенсивності ультразвукове випромінювання, його фокусують спеціальними концентраторами. У нас, якщо ти помітив, такі жолобки з трубок зроблені… Вони і концентрують, фокусують ультразвукові хвилі настільки, що у воді аж бульбашки виникають… У них температура — тисячі градусів, а на воду передається тиск страшенний… Сотні атмосфер!

— Як ріпу гризеш… А мені начхати на всі ці бульбашки… Аби вони робили для нас те, що ми хочемо.

Багатьох почутих від «професора» слів Янг не зрозумів, деяких, може, й не дочув. Але запам"яталася «лекція», і він вирішив усе переказати Раджу. Якщо живий зостанеться, звичайно… Цікаво, чи зрозуміє все це брат?

— Отже, дельфіни не можуть звідси втекти?

— Не можуть. Хіба що двигун зупиниться, електростанція.

— Ми могли б і біля берега цією самою заслоною з бульбашок відгородити загін, і хай би плавали.

— Авжеж! А як ти їх потім примусиш лізти в печеру? А тут вони на місці, а з плотом взагалі удвічі моя? — на прискорити обертання, не треба буде тягати породу до лампочки.

— Треба зробити переносний світильник, пустити проводу футів[20] триста, щоб з плотом переносити. І мити будемо на плоту.

— Майкл тобі не казав? Годині о другій ночі телефон зазумерив. З печери… Алло, алло, а в трубці — мовчок.

Янг і дихати перестав. Невже — влип?

— Вогкість велика. Замкнуло контакти.

— Вогкість? Вогкості, правда, вистачає. Ревматизм можемо підхопити… Ха-ха, у тропіках, у чортячому пеклі! Якби хоч добре знали, що недаремно змарнуємо час.

— Не змарнуємо. Море чому велике? Бо й від малих річок і струмків не відмовляється. Так місцева мудрість каже… Ну, а ми будемо клювати, клювати… По зернятку, по дві-три унції[21], по самородку.

— Самородків захотів?

— Будуть і самородки… Учора скільки ми тут полазили, а п"ять унцій намили. Не те, що в струмках.

— А спочатку здалося, що в струмках повинно було бути більше.

— Як де. Аби добре розвідали, пошукали, то, може, і в струмках могли на родовище натрапити… А з туземців ніхто нічого не знає про золото. Бояться цього озера.

— Старий, то ти, може, кумекаєш, як і з цими пляшконосами справлятися? Я вчора і на ймення кликав, і рибою принаджував — жоден не підплив. Курсують віддалеки, поглядають.