— Якщо все так, Натачо… — Амара обернувся до неї. — То до твоїх рук потрапив один шанс із тисячі. А може, і ще менший, — він узяв у Натачі клаптик, розгладив на долоні.
— З тисячі? Він же не міг тисячу клаптиків з блузки нарвати, — не збагнула Натача.
— Я не в тому розумінні… Щоб зостатися живому, в нього не було шансів. А вижив! Щоб потрапив тобі до рук цей клаптик… Хай він хоч десяток чи два їх пустив… Але теж шансів майже не було. Диво, та й годі!_
— Дай сюди! — вихопила Натача ганчірочку. — От руда пляма скраєчку, бачите? Уся пляма на зірку схожа… Братик ударив у плечі каракатицею, а вона чорнило — випустила… На спині пляма була… Чого ви сидите? Шукати треба!.. Рятувати Янга треба! — Натача знову розплакалася.
— Бабу… — подав занепокоєно голос Даял. Досі носії сиділи мовчки, ніби заніміли від усього почутого. — Бабу, я такий радий… Я поздоровляю вас. Я вірю дівчинці, що брат ваш живий. Але ви на нас не розраховуйте, коли підете в табір. Ми не наймалися на це. Ми погоджувалися тільки речі нести. А тут… з оцим табором… справа нечиста.
— Ми не можемо вам усього говорити про табір, що знаємо. Але «нечиста» — не те слово. Слабо сказано! — Радж відстібнув ласти, сів по-турецькому. — Там печера її них під берегом. Якщо Янг живий, то він у печері… Вихід з неї під водою на глибині чотирьох, а то й п"яти метрів. А загороджений хитромудро, по-науковому. Сичить Янг у темряві…
— А може, й не в темряві — проводи забув? — обперся на лікті Амара, а потім теж сів. — То якщо там світло, могли й виявити Янга, спіймати… Але якби схопили, то чи зміг би він пускати такі цидулки? Коли в печері і там вода — то зміг би… А коли десь під замком сидить, уже на березі?
— Сидячи під замком, цидулок не пустиш — факт, — погодився Радж. — У печері він — це теж факт… А вдвох чим у табір не можна потикатися. А якщо все-таки учотирьох, то як? — подивився прохально на Даяла.
— Радж-бабу, ми тебе дуже поважаємо, але ти нас відпусти! Діти в мене… — став благати Даял.
— А я женитися збираюсь, наречена чекає! — поквапмо додав Мамада.
— Не будемо поспішати, Радже, — розсудливо сказав Амара. — Головне — він живий. А то поспішиш різати роги і відчикрижиш заразом вуха. Виявлять вони там Янга, то це йому так не минеться. У самісіньку ж їхню таємницю проник!
Від цих слів Натача знову захлипала.
— Ух, такі пригоди в Янга! Якби ми там разом були, тако-ого б натворили! — заблискав очима Абдула.
— Помовч, вояко, — скривилася Натача. — Сича в лісі злякався, а ще хоче…
Абдула шморгнув носом, йому стало трохи неприємно. Але прорізалася і впертість.
— Я пішов би зараз у табір і зажадав: «Давайте нам Янга!»
— На банановому листку, під соєвим соусом… — додав Амара насмішкувато.
— Радж-бабу, не роздумуй довго, відпусти нас додому… — став просити Даял. — Ми і плати всієї не будемо правити, а тільки як за півдня. Усе ж так добре закінчилося, і хлопець живий.
Нічого не сказав Радж, розсмикнув на грудях «блискавку», став скручувати поділ сорочки трубкою. Коли трубка дійшла до грудей, схрестив руки, схопився за сорочку — стягнув через голову.
— Роздягайся і ти… — кинув Амарі. — Хепі енда[19] немає, але на сьогодні досить.
ebooksa