— Що… хлопчику? — байдуже запитав Абдулу і поправив пропелерчик, щоб краще дув на нього.
— Ось… — простяг Абдула іграшку. — В готелі знайшов, у «Морській лілії».
Поліцейський, скривившись як середа на п"ятницю, покрутив дельфінчика в руках і, не встаючи, шпурнув у сплетений із ротангових стеблин кошик. Не попав, іграшка брязнулася об кам"яну підлогу, дельфінчик і підставка розлетілися в різні боки.
— Геть звідси, шмаркач, поки не арештував! Хіба мало де сміття валяється, так усе сюди тягти?
— Я можу піти, але потім будете самі мене шукати. — Абдула не розсердився на дурного поліцейського, спокійно підняв дельфінчика і коробочку, знову простяг їх через бар"єр. — Ви понюхайте! Он дірочки в ріжках — нюхайте!
Поліцейський обережно, ніби чекав якогось розиграшу, підніс коробочку відпиляним ріжком до носа, гидливо скривився.
— Ну й що? Брудом пахне, сміттям… — і знову замахнувся, щоб кинути.
— Героїном пахне! Наркотики! Я цей запах з сотні можу виділити.
— Носик у тебе… — недовірливо сказав поліцейський, але на обличчі вже з"явилася цікавість. Знову понюхав по черзі з коробочки і з дельфінчика. — Кажуть, що собаки добре відчувають його запах…
— Якщо хочете знати, де їх беруть, то скажу. У дельфінарії! Ціленькі, заповнені порошком! Сам бачив, як дресирувальник Судзір роздавав такі призи. Покрутить крутилку-барабан, витягне папірці з номерами. Нібито випадковим людям, а сам добре знає, кому давати. Це мій висновок.
— Іч, сищик знайшовся. Надивився фільмів?
— Я в кіно був тільки два рази в житті.
— А хто ти такий? Як потрапив у готель, хто тебе туди пустив?
Довелося трохи розказати про себе. «Аги… Аги…» — слухав поліцейський, а сам щось позначав на папері. Ліва рука лягла на трубку телефона і так і лежала, ніби не наважувалася знімати. Потім поліцейський наказав йому сісти й посидіти, поки він складе протокол на такий випадок. Абдула не знав, що це за штука, але сів.
— А тепер. зайди сюди… Штовхай дверці в бар"єрі, от… Підпиши, що все розказане — правда.
Абдула нерішуче зайшов, узяв ручку, так-сяк вивів кривулі. Хотів віддати поліцейському ручку, але той не ручку взяв, а стиснув його зап"ястя.
— Пустіть! — рвонувся Абдула. — Я правду сказав! Я вам допомогти хотів! Я буду Терезі скаржитись! — белькотав що попало. — Думав хапонути поліцейського зубами, але той заламав йому руку за спину так, що Абдула скрикнув, присів. Поліцейський штовхнув двері, що були позад нього в стіні. Абдула побачив напівтемряву коридора і ще кілька дверей направо і наліво.
— Посидиш до ранку, а там розберемося, — поліцейський пхнув його в камеру ліворуч і замкнув за ним двері.
— Я з дельфінарію. Звати — Радж Сінх.
— А мене звуть Махамуд, звання сержант. Ну й що? — поліцейський дивився на Раджа через бар"єр, той на нього — очі в очі, ніби в дитячій грі: хто кого передивиться.
ebooksa