— Дуже приємно. — Радж вирішив брати ввічливістю. — Якщо ви служите в поліції, то, напевно, чули, що в дельфінарії покрали дельфінів.
— Чув. Я приїжджав навіть до вас — не пригадуєте? Принесли мені новину!
— Я приніс інше. Я знаю, хто покрав дельфінів, знаю, де дельфіни.
— О, аллах… І що це за чергування в мене сьогодні? Дельфінарій вважався найтихішим районом, і раптом стільки всього.
— Потрібна оперативна озброєна група. Злодіїв можна накрити з доказами злочинства, — доводив своє Радж.
— Один шмаркач у сищики лізе, другий — в оперативники. Немає у нас вакансій, і, наскільки мені відомо, штат поліції на Раї не збільшуватиметься. Казна порожня… — поліцейський удавано покашляв, ніби спохопився, що наговорив зайвого.
— Я з вами не жартую.
— І я теж. Сідайте! Я мушу ваш донос записати в журнал подій. Але зважте, що коли це наклеп, вам доведеться відповідати.
А коли записав, то попросив Раджа пройти за бар"єр, нібито щоб підписати якийсь папірець. І одразу схопив за лікоть, поштовхав поперед себе в той самий коридор, що й Абдулу. Тільки в іншу камеру посадив. На Раджеве обурення відповів:
— Уранці захоче з вами розібратися начальник. А де я вас тоді візьму?
Однак сержант Махамуд не чекав ранку. Спочатку вагався, борючись сам з собою, прикидав, як краще подати начальникові все, що записалося в журналі чергування. А треба так доповісти, щоб створилося враження: не інакше і Махамуд приклав руку, щоб дечого добитися, щось викрити. А ще вагався тому, що дзвонити треба начальникові на квартиру. А раптом візьме трубку дружина і скаже: «Не можу покликати його… Він з роботи ще не прийшов. На службі його шукайте». Ось так… Горить начальник на роботі, не продихнути, майже цілу добу зайнятий. Отак він, певно, виправдується дома, коли пізно вертається, змарнілий від карт або рулетки, під хмельком. Начальник і всіх підлеглих привчив відповідати на дзвінки дружині, коли його немає: «На оперативному виїзді… Терміновий оперативний виїзд…» У деталі не вдаватись, усе має бути оповите таємницею.
Десь за північ, коли, за підрахунками Махамуда, пан начальник не міг не заявитися додому, подзвонив. Попросив пробачення, за турботи, але служба є служба. Доповів спочатку про дельфінчиків з героїном, насмілився навіть висловити думку, що ці призи — ниточка, за яку можна витягнути цілий клубок. Почув Махамуд у трубці приглушене: «Ну от бачиш, дорога… Справа ще більше загострюється». Мабуть, начальник звертався до дружини. Потім і про другий візит доповів, Раджів, який дає можливість і друге нерозкрите злочинство розкрити. «Дорога… — почув сержант схвильований голос начальника. — Може статися, що твій чоловік одержить орден…» — І в трубку: — Дякую за службу, сержанте! Буду зараз же!»
І начальник справді прибув швидко, за півгодини. Сам допитував Абдулу і Раджа, потім звів їх разом. «Це ти-и?!» — сильно здивувався Радж, побачивши хлопчика. З перехресного опитування Радж почув про героїн у дельфінчиках — і не стримався, ахнув. Начальник ухопився і за це:
— Що ще знаєте — висловлюйте.
— Нічого більше. Просто капловухі ми всі у дельфінарії, ні про що не здогадувалися… Не зволікайте, коли хочете здобути докази. Здається, у йото «резиденції» є такі нереалізовані дельфінчики.
Раджу не хотілося одразу висловлювати всі здогадки, хоч у голові вже виник висновок: «Судзір — член тріади. Підкинутий лист Крафту — його робота. Це він і Пуола прибрав, з тіла тоді дістали Судзірове лезо, у Судзіра є ніж, що стріляє лезами. Не дуже дресирувальник показує кому-небудь цю дорогу річ. Чотирма лезами стріляє, п"яте, основне, при потребі відкидається, ледь натиснеш на кнопку… З компанії Судзіра були й ті, що забирали прихований під водою контейнер, а також поранили Раджа з підводної рушниці. А розмова в «резиденції» Судзіра, коли частувався один з тих, що ловили дельфінів? Про Раджа вели розмову, було в Судзіра завдання і Раджа прибрати. Але не вбив, відстояв його перед тріадою. А чому? Уже тоді мав плани на весь дельфінарій, на нього. А може, тому, що тигр біля свого лігва старається не полювати? Дельфінарій прибрав до рук, здійснив мрію. Добре тепер буде у них прикриття для тріади, легальне гніздо…»
Коли начальник закінчив допит, то посадив їх уже в одну камеру. Наказав навіть Махамуду видати їм дві ковдри. «Ого!» — зрадів Абдула. «Що — не гірше, ніж у готелі?» — усміхнувся Радж. Постелили обидві ковдри в кутку на цементну підлогу, лягли обійнявшись. Зворушив Раджа вчинок Абдули: треба було мати неабияку мужність, щоб насмілитися заявити поліції про героїн. Тим самим Абдула вступав у смертельну боротьбу з контрабандистами, з членами тріади. Як і Радж.
Абдула сопів, уткнувшись носом йому в плече, а Раджа сон не брав. Думки, думки, думки…
Піт приїжджав, виходить, до Судзіра, вів переговори. Судзір збирається завтра їхати з Раю на цілий день. Куди? Ну звичайно ж, на Гірський, у табір! Піт і компанія погодилися на домагання Судзіра, взяли його компаньйоном. І не тому, що боялися, щоб Судзір не викрив їх перед властями. Не з руки Судзіру доносити на них: почнуть розбиратися, можуть і самого вплутати. Хоч як відмивайся від дуріану, хоч як полощи рот, та коли брав у руки або в рот, смердітимеш.
У табірників не ладиться з дельфінами, це ясно. Треба нічого не знати про дельфінів, щоб думати, що вони будь-кого послухаються. Похапали дельфінів і думали, що Судзір продовжить з ними роботу, на місці доведе все до ладу. І Судзір на це сподівався, розраховував на додатковий заробіток — завдаток одержав, хотів мати і другу частку суми. Поспішали табірники і тільки загострили ситуацію. Судзір міг подумати, що хотіли обійтися без нього.
ebooksa