«Цьому кровопивцеві Крафт і в підметки не годиться… Не шукай у змії ноги», — правильно в народі кажуть. Судзір не просто людиноненависник, це — фашист. І не маскується навіть, відкрито проповідує свої ідеї, не приховується. А кого йому боятися? Султан комуністів загнав у підпілля, на судзірів не звертає уваги… А вся небезпека — саме від таких! Вони й султанові потім під зад дадуть, захоплять владу…»
— Містере Судзір, я подумав і вирішив погодитись, — сказав уголос. — Тільки дайте мені право підібрати собі асистента, який припаде до вподоби. Мені з ним працювати, а не вам, повний контакт мусить бути. Якщо за три дні не знайду хлопця, який задовольняв би мене, тоді візьму першого-ліпшого, кого призначите.
— От, це вже ділова розмова. Три дні даю — підбирай. А я ці три дні думатиму, як нам краще організувати роботу.
— Завтра я в дельфінарії не буду, дозволите ви це мені чи не дозволите. У мене вже нікого не зосталося на світі, я повинен виконати свій обов"язок перед братом до кінця.
— Шкода, що не слухаєшся. Мене теж не буде цілий день, і хотілося б, щоб хоч одна розумна голова зоставалася на місці. Цей Абрахамс на старість рештки розуму втратив, залишати на нього самого дельфінарій ризиковано.
— Даремно ви на нього так. Він дуже старається на роботі, усе виконує сумлінно.
— Занадто навіть старається, суне свого носа куди не треба. З сьогоднішнього дня повинно бути так: сумлінно виконуй тільки свої обов"язки, а я їх розпишу для кожного, все інше не повинно тебе цікавити… А все Крафт винуватий, грався тут з вами в лібералізм, порозпускав… Коротше: «Нептуна» більше не дам. Підготуй мені на завтра акваланг, костюм, заряди балони, постав під вишку біля дверей. Я скоро йтиму, заберу.
«Чорт з тобою…» — подумав Радж, залишаючи кабінет.
Постояв трохи на площадці, подихав свіжим бризом. Мав таке відчуття, що в кабінеті не повітря було, а якась отрута, чад.
«Чим йому насолив Абрахамс? Куди він совав свій ніс? Треба при нагоді розпитати старого…»
Десь з порта по-бичачому, але стримано, нібито боявся когось розбудити, подав голос теплохід — може, хотів швартуватися або, навпаки, відчалював з Раю. Тілікали і верещали цикади, у зеленій зоні дельфінарію перелякано й плаксиво скрикували павичі, чути було лопотання крилами. «Чи не на зміну погоди?» — подумалося Раджу з тривогою. Хай би постояла добра погода ще кілька днів, бо коли зіпсується — у море не вийдеш, сполучення з іншими островами майже не буде.
Повільно, прикидаючи, що треба зробити насамперед, ступав по скрипучих східцях. Зробить спочатку те, що наказує Судзір, треба поки що догоджати йому, як лихому фурункулу. Потім слід привести до ладу всі інші акваланги, балони й костюми. Амара не допоміг з ними розібратися, тільки-но причалили до затоки, — вискочив на берег. Він запізнювався на роботу, не мав часу навіть прийняти душ. Устиг крикнути, що вранці прибіжить знову. Другу добу без сну — як він витримує? Абдула теж — собачку під пахву і гайда. Ну, цей міг би й не поспішати, міг допомогти. Але щось бурмотів: «Донна… Синьйора… Донна…» Проголодався, певно, як звір, тому й поспішав. Не хотілося Раджу погано думати про Янгового друга, але дещо у поведінці хлопчика не подобалося. Було в ньому немало від міського шпанюка. Так і довелося самому розвантажувати «Нептун», заганяти його. тельфером у гараж, самому все переносити до комори. А тут і сутінки настали.
«Куди він знову намірився пуститися з аквалангом?» — подумав про Судзіра.
Радж відчував себе страшенно знесиленим, і не так фізично, м"язево, як нервово. І як тільки побачив, що Судзір залишив кабінет, прийшов у «резиденцію» приховати до ранку спорядження, вирішив не доводити до ладу все інше, а прийняти душ, переодягнутися і сходити в місто. Там підвечеряє і загляне в поліцейську дільницю. Розкаже про підводну печеру. Хай зацікавляться табірниками не відкладаючи, щоб, ті не змогли замести сліди. Певно ж, захочуть поліцейські самі переконатися, запливти в печеру. Отже, треба буде підготувати і їм пару аквалангів. Але це вже зробить, коли прийде з міста. Головне завдання — умовити поліцейських послати в табір озброєний загін. Завтра ж! Він сам їх супроводжуватиме, сам усе покаже і розкаже, що знає… «Тільки от якби Янг витримав там ще добу — якщо живий, звичайно… У ті ганчірки, що Натача показувала, важко повірити. Але… чого тільки на світі не буває!..»
Через шум і плескіт води не почув, коли Судзір залишив «резиденцію». Та коли вийшов сам, то з лавки, з-під магнолії, обізвався Алі:
— Здоров, Радже. Посидь трохи, розмова є. Коли Радж сів поруч, одразу вів далі:
— Прийми мої співчуття — таке в тебе горе… Мені тільки сьогодні Абрахамс сказав, і треба ж такому трапитись! А такий хлопчина був, він мені зразу сподобався.
— Дякую за співчуття… Але може так статися, що він живий. Ти зараз у мене про це не розпитуй, потім усе розкаяну. І сам нікому не говори, що може бути такий поворот. Наплелося стільки — у голові не вкладається.
— Що, і тебе звільняє? — випростався, ніби хотів устати, Алі.
— Ти про Судзіра? Ні, мене залишає, у дресируваники переводить. Я інші справи маю на увазі.
ebooksa