Судзір буде в печері… І Янг у печері… Якщо залишився живий… Що буде, коли вони зустрінуться? Захоче мати хлопця за помічника чи здумає позбавитися його?
Коли Судзір побачить, переконається, що в печері справді можна. начерпати, намити золота, як поведеться?
Ради; сів, обхопивши коліна руками. Що вони собі думають, оці недотепи поліцейські? Чому не діють зараз же? Кожна хвилина дорога… Могли б Судзіра застати на квартирі, підняти з ліжка тепленького… А інші в цей час обнишпорили б «резиденцію» і кабінет. Судзіра, схопивши, треба одразу притиснути як слід, щоб сказав адресу майстерні чи людини, від якої одержує цих дельфінчиків. Щоб і на них несподівано наскочити.
А в цей час начальник дзвонив на Головний острів у департамент поліції. Не міг сам нічого робити. Міністр внутрішніх справ видав колись директиву «333», щоб усі справи зв"язані з наркотиками, концентрувалися в спеціальному відділі, вирішувалися централізовано.
І ось нарешті з Головного примчав спеціальний катер з офіцером і чотирма поліцейськими. Усі були в цивільному одязі, але озброєні, на стегнах піджаки настовбурчувались.
Знову допити-розпитування, знову йде час. Раджу офіцер сподобався: чорнявий, горбоносий, з дитячим чубком на лобі. І тямущий, мабуть, усе схоплює на льоту, робить висновки одразу. Коли Радж сказав, що Судзір зв"язаний з тріадою, і виклав ланцюжок фактів, офіцер одразу ж з ним погодився. Швидко створили дві оперативні групи, двоє приїжджих поліцейських і один місцевий на чолі з начальником поліції, яких теж примусили переодягтися в цивільне, повинні були затримати Судзіра, зробити обшук у нього вдома. Другу групу також з трьох чоловік очолив горбоносий офіцер. І перша, і друга групи потім об"єднаються в дельфінарії, де на той час повинен теж закінчитися обшук.
— А так не трапиться, що спалимо сто смолоскипів, а зловимо одну жабу? — сказав начальник поліції Раю офіцерові з Головного. Мав на увазі розголос, який неодмінно піде далеко і може зашкодити припливу туристів.
— Мені не жаба потрібна! Судзір потрібний! Живий! І якнайскоріше! — накричав на нього офіцер.
… Улетіли в дельфінарій по затоці. Рульовий так крутнув кермо, що катер аж висунувся на берег — коло самого ялика з Абрахамсом. Ялик так гойднуло хвилею, що старий трохи сторчма не полетів, вивалив за борт величезну миску риби. Устав, роззявивши від здивування рота, та так і стояв, поки всі не позіскакували на землю. Останніми — Радж і Абдула.
— Ви — з нами, — наказав горбоносий Абрахамсу. — Хтось ще є в дельфінарії?
— Є. Двірничка біля малої арени. Прибирає там, черепаху годує… У прохідній — сторож… Новий сьогодні, другий раз тільки його бачу, — Абрахамс хоч, може, й здогадався, хто ці люди, що висадилися, але запитально дивився на Раджа, і той шепнув:
— Поліція, дядьку…
— Новий? — зацікавився горбоносий. — Тоді так; підете за ним ви і ви! — ткнув пальцем у груди Абрахамсу і одному поліцейському. — Покличте його сюди… У розмови з ним не вступати, нікуди його не відпускати ні на крок.
Абрахамс у супроводі поліцейського зник у алеї. Горбоносий офіцер, оглянувшись на всі боки, ніби орієнтуючись на місці, питав: «Це куди веде?» — кивав на бамбукові сходи. «А що там?» — показував на троє дверей — у склад Абрахамса, у Раджеву комору, в душову. Радж пояснив. Дійшли до басейну, офіцер крутнувся і одразу побачив двері «резиденції»: «Тут?» Радж кивнув, дивуючись: «Бувалий цей офіцер… І розторопний». Офіцерові далі не стоялося, ходив по два кроки туди-сюди, поглядав на трибуни, на дельфінів, а думки його, видно, були не тут. Поліцейські не підходили до нього, посідали на лавку напроти Раджевої комори.
І ось показалися з алеї Абрахамс і новий сторож. Ішли вони поруч, а поліцейський — на два кроки ззаду. Поки підходили, Радж роздивлявся новачка: з вигляду схожий на японця або китайця, не такий силач, як Алі, але зшитий міцно; за легким пружистим кроком можна визначити — спортсмен. І раптом Радж упізнав його: бачив кілька разів на тренуваннях у Ромеша. Щоправда, не на самих тренуваннях, а зустрічалися або в роздягальні, або вже на східцях з підвалу, займався новенький карате у зміні, яка закінчувалася перед Раджевим приходом.
— Усе нормально? — насторожено подивився офіцер на поліцейського, який так і спинився за спиною новачка. — Нічого не говорив, нікуди не відпрошувався?
— Нікуди. Я тільки дозволив додому подзвонити, хворі у нього дома, — їв очима горбоносого офіцера поліцейський.
— Прокляття!.. А що він говорив — не чув?
— Нічого такого… «Батько захворів… Сходи в аптеку за ліками, а то я зайнятий».
— Капшуки прокляті! Нічого не можна доручити, — вилаявся офіцер. — Пильнуй його добре! — прикрикнув на роззяву поліцейського, і той підняв полу піджака, підіткнув її за кобуру з пістолетом, а саму кобуру розстебнув і тримав праву руку на ній. — А ви ламайте двері! Не бійтеся, під мою відповідальність… -. — наказав офіцер Абрахамсу.
ebooksa