Ельфріда безтурботно відповідала:
— Як завжди. — І перекривляла: — «Ану, крихітко, переступимо державні кордони пристойності!»
— Фішер твій коханець?
— Та ні, що ти! — обурилась Ельфріда. — Просто я інколи виявляю йому ласку. Та й до того ж, — вона знизила голос, — він міг би наробити мені чимало неприємностей.
— Як саме?
Ельфріда немов не дочула питання й заговорила про інше:
— Тепер, коли всіх німок мобілізували на примусові роботи і в допоміжні частини, чоловіки заходять у жіночі казарми, в гуртожитки, на підприємства, як у бордель. Деяким жінкам, може, це й подобається — так виявляти свій патріотизм, а інші бояться бути вередливими. Тим більше що фюрер благословив нас на все, окрім, звичайно, зв"язків з унтерменшами. — Вигукнула обурено: — Я б на місці Гіммлера наказала привезти в рейх тубілок з нових територій, щоб наші чоловіки відвідували їх за невелику плату на користь місцевих муніципалітетів. Адже фюрер казав: «Я повинен дати робітникові, що заробляє гроші, можливість витрачати їх, якщо він нічого не може на них купити, для підтримання в народі доброго настрою».
— У тебе голова міністра!
— Ох, Йоганне, я не можу думати про нашу мораль. Німецьких жінок, одірвавши від сім"ї, в примусовому порядку присилували відбувати трудову повинність, а чоловіки змушують їх виконувати й інші повинності… Адже зрештою і я колись вийду заміж. І якщо мій чоловік буде не націонал-соціалістом, він просто не оцінить тих жертв, які я тут приношу.
— А як же Алоїс?
— О, це зовсім інше! Він був надто шанобливий до мене, коли ми залишалися на самоті, а це зовсім і не потрібне. І до того ж я, напевне, ніколи більше не побачу його.
Ельфріда заплакала. Поскаржилась крізь сльози:
— А він же міг женитися на мені. Я з дуже пристойної родини. Мій батько — сільський пастор. Батько благав мене не вступати в гітлерюгенд, а я вступила. І одразу наш юнгфюрер присікався до мене. Погрожував донести, що батько дружить з якимось євреєм. Я злякалася! А потім юнгфюрер посміявся з мене й сказав, що цей єврей — Христос.
— Що ж нам тепер робити? — спитав Йоганн.
— А що трапилося? — стривожилась Ельфріда.
— Та з Христом: він же справді єврей.
— Ет! — вигукнула сумно Ельфріда. — Я зараз думаю не про Христа, а про Алоїса.
— А що таке?
Ельфріда нахилилася до Йоганна, прошепотіла на вухо:
— До нас сюди привезли напівмертвого радянського льотчика. У нього немає ніг, рука розчавлена. Та його конче треба було оживити. Йому величезними дозами впорскували тонізуюче, весь час вливали кров і глюкозу.