— Європа — це і Радянський Союз?
— Але ж Сталін підписав пакт з Гітлером.
— І на підтвердження свого миролюбства Червона Армія стала на нових кордонах?
— Це був хитрий фокус.
— Радянський народ ненавидить фашистів!
Генріх зневажливо знизав плечима.
Берта промовила гордо:
— Я радянська громадянка!
— Поздоровляю! — Генріх насмішкувато вклонився.
— Так, — сказала Берта. — Я приймаю твої поздоровлення. Німеччина викликає зараз страх і огиду у чесних людей. А в мене є тепер вітчизна, і вона гордість і надія всіх чесних людей світу. І мені просто шкода тебе, Генріху. Я повинна ще дуже високо піднестися, щоб стати справжньою радянською людиною. А ти повинен дуже низько опуститися, щоб стати справжнім наці, що ти, до речі, й робиш досить успішно.
Вайс змушений був тоді піти разом з Генріхом. Він не міг лишатися, коди його друг демонстративно підвівся й попрямував до дверей, пошкодувавши, що Берта сьогодні занадто нервозно настроєна.
Та коли вони вийшли на вулицю, Генріх вигукнув з відчаєм:
— І навіщо я поводився, як останній негідник?
— Так, ти точно визначив свою поведінку.
— Але ж дівчина мені подобається!
— То чому ж ти так дивно виявляєш свою симпатію?
Генріх нервово пересмикнув плечем.
— Я думаю, що було б нечесно приховувати від неї мої переконання.
— А те, що ти казав, — це твої справжні переконання?
— Ні, зовсім ні, — зітхнув Генріх. — Мене мучать сумніви. Та коли припустити, що я такий, яким був сьогодні, чи зможе Берта змиритися з моїми поглядами заради любові до мене?