Вайс сказав, що машину можна буде одержати завтра.
Проте чоловік не збирався йти. Уважно розглядаючи Йоганна, він сказав:
— Я знав вашого батька. Він медик?
— Так, фельдшер.
— Де він зараз?
— Помер.
— Давно?
— У 1926 році.
— Де ж його поховали?
— Він помер від тифу. Адміністрація госпіталю з метою боротьби з епідемією спалювала трупи померлих.
— Але, сподіваюсь, ви хоч трошечки пам"ятаєте свого батька?
— Аякже, звісно.
— Я пам"ятаю його досить добре, — сказав чоловік роздумливо. — Він був завзятий курець. Забув тільки, що він курив — люльку чи сигари? — Попросив: — Нагадайте, будь ласка, що курив ваш батько?
Йоганн зам"явся, пригадуючи всі бачені ним фотографії фельдшера Макса Вайса, — на жодній з них він не був зображений ні з люлькою, ні з сигарою в роті.
Чоловік сказав суворо:
— Але я зараз згадав, він курив велику люльку. У вас дома висіла сімейна фотографія, де він знятий з цією люлькою.
— Ви помиляєтесь, мій батько був медик і завжди казав мені, що тютюн шкодить здоров"ю, — твердо одрубав Йоганн.
— Певне, ви маєте рацію, — згодився чоловік. — Даруйте. Отож до завтра.
Вайс провів його до дверей, замкнув майстерню і вийшов на вулицю. Стояли сутінки, мрячив дрібний, невидимий у темряві дощ. Вайс попрямував у бік порту, але, не доходячи до нього, звернув у провулок і спустився брудними східцями в підвал пивного залу «Марина».
Сівши за столик, він попросив у кельнера порцію чорного пива, картопляний салат, свинину з капустою.