Вайс витяг з-під матраца біблію і мовчки подав її Папке. Папке погортав її, промовив:
— Однак я не бачу, щоб ти так само старанно читав цю священну книгу.
Вайс знизав плечима:
— Вибачте, пане нахбарнфюрер, але для нас, молодих німців, учення фюрера так само священне, як і святе письмо. Ви начебто цього не схвалюєте?
Папке спохмурнів.
— Мені здається, ти не проти повідомити про це першому-ліпшому гестапівцю, як тільки переїдеш кордон?
І хоч усі німці в Ризі, а отже, і Вайс знали, що нахбарнфюрер Папке — давній співробітник гестапо, та він і сам, власне, цього не приховував, — Йоганн ображено одказав йому:
— Ви даремно, пане Папке, намагаєтесь дати мені дивне уявлення про діяльність гестапо. Але якщо мене удостоять честі бути чимось корисним для рейху, я виправдаю це високе довір"я всіма доступними для мене засобами.
Папке неуважно слухав. Потім, нібито це його не дуже обходило, зумисне байдужно спитав:
— До речі, як там справи в Генріха Шварцкопфа? Йому вдалося зібрати всі батькові папери?
— Вас цікавлять папери, що належали особисто Шварцкопфові, чи взагалі
— Припустімо, так, — сказав Папке.
Вайс зітхнув, розвів руками:
— На жаль, тут виникли суто юридичні труднощі — так я чув од Генріха.
— І що ж він думає далі робити?
— Мені здається, Генріха зараз цікавить тільки зустріч з його дядечком Віллі Шварцкопфом. Всьому іншому він не надає аніякісінького значення.
— Шкода, — невдоволено похитав головою Папке. — Дуже! — Але одразу додав: — Прикро, однак ми не можемо активно вплинути на Генріха. Доводиться зважати на його дядька.
Вайс одказав якось невпевнено:
— Мені здається, що штурмбанфюрер спочатку хотів, щоб Генріх лишився тут.
— Навіщо?