Густав зайшов відвідати Вайса в його котеджі і ніби між іншим запитав, яке враження на нього справили учасники змови, з якими він був в ув"язненні.
Вайс сказав зневажливо:
— Зовсім нікчемне.
Густав, не дивлячись на Вайса, промовив:
— Штауфенберг, щоб урятувати від страти своїх арештованих друзів, з власної ініціативи намагався вчинити замах на фюрера ще одинадцятого червня.
— Скажіть, яке рицарство! — усміхнувся Вайс.
— Виявляється, один генерал, учасник змови, весь час інформував про нього рейхсфюрера.
— Ну що ж, слід було б залічити цього генерала до штату гестапо.
— А він і не кидав своєї секретної служби там. Між іншим, Ганс Шпейдель, начальник штабу фельдмаршала Роммеля, також доніс на свого начальника.
— Але Роммель, здасться, загинув в автомобільній катастрофі?
— Атож, — погодився Густав, — і, очевидно, для того, щоб він не страждав від поранень, одержаних у цій катастрофі, хтось із співробітників запропонував йому прийняти отруту, він це й зробив.
— Герой Африки — і такий безславний кінець!
— Колись він був улюбленцем фюрера… — нагадав Густав.
Вайс, допитливо дивлячись йому у вічі, спитав:
— Очевидно, ви хотіли почути мою думку не про Роммеля?
— Звісно, не про Роммеля, а про тих, — кивнув головою Густав.
— По суті, — твердо сказав Вайс, — наскільки я зрозумів з їхньої розмови, керівники змови вирішили капітулювати перед Заходом, щоб потім почати наступ на Східному фронті. Це був суто воєнно-політичний маневр — і тільки. І хоч вони робили замах на життя фюрера, дух його вони згодом хотіли воскресити у всій величі.
— У чиїй особі?
— Я гадаю, в особі нового фюрера. Але, — іронічно зауважив Вайс, — Геббельс точно визначив цю змову як «телефонну».
Густав помовчав, потім рекомендував дружньо: