— Прохід пробито, пожильців будинку винесено з бомбосховища на поверхню.
— Що з будинком сто двадцять три? — спитав Зубов.
— Потрібна вибухівка.
— Навіщо?
— Люди працюють, — похмуро сказав старший, — але стіна от-от упаде, і тоді всі загинуть.
— Ви ж знаєте: я не маю права давати вибухівку військовополоненим, — сказав Зубов.
Старший знизав плечима:
— Ну що ж, тоді загинуть і ваші, і наші.
— Ходім подивимось. — І Зубов махнув рукавичкою двом солдатам, які його супроводили.
Вайс вирішив залишитись. Він тільки перейшов на другий бік вулиці і, не поспішаючи, рушив за Зубовим і старшиною. Височенна стіна плоским громаддям височіла над руїнами. Зубов і старшина стояли біля її підніжжя і про щось радились.
— Сергію! — раптом крикнув старшина.
Від групи військовополонених відокремився худенький юнак і підійшов до старшого.
Потім Вайс побачив, як цей юнак із спритністю скалолаза став видиратися вгору по обламаному краю стіни. Він був оперезаний проводом, який змотувався з металевої котушки в міру того, як юнак підіймався. Добравшись до вершини стіни, він сів на ній, проводом втягнув пенькову кодолу і обв"язав. Її між прорізами двох вікон. Він втягував кодоли і обв"язував їх то навколо балок, то між прорізів. Закінчивши, він хотів на кодолі спуститися на землю, але старшина крикнув:
— Не смій, забороняю!
Юнак слухняно спустився по краю стіни. Потім військовополонені взялися за кодоли і, за командою старшини, стали разом смикати їх. Стіна похитнулась і впала.
Широко ступаючи, ішов від місця падіння стіни Зубов, обличчя його було озлоблене, губи стиснуті. Зупинившись, він став струшувати з себе пил. Вайс підійшов до нього. Зубов, випроставшись, ледве глянув на Вайса, сказав:
— Одного все-таки роздушило. — Скрушно махнув рукою і, раптом отямившись, здивовано вигукнув: — Ти? Тебе ж повісили!
— Як бачиш, ні.
— Зажди, — сказав Зубов, — я зараз.
Пішов у руїни і довго не повертався.