Знову почався наліт авіації. Стрясало землю, від вихору вибухової хвилі навколо знялися хмари кам"яного пилу. Але крізь нього Вайс бачив, як люди прокладали траншею, шукаючи місця, де було б зручніше пробивати прохід у бомбосховище.
Нарешті Зубов з"явився, але спершу він щось сказав своїм супровідникам, і ті, очевидно, виконуючи його наказ, поспішно виїхали машиною. Потім Зубов покликав старшину військовополонених, спитав:
— Ваші люди другу добу працюють не ївши. Наказати охороні відвести їх у табір?
— Ні, — сказав старшина, — як можна? Там, під землею, люди ж також мучаються. Навіщо ж кидати?
Зубов замислився, потім, пожвавішавши, порадив:
— Пробийте прохід он там, де теліпається вивіска кондитерської.
— Ми вже не маємо на це сили, — сказав старший. — Може, згодом, охочі… — Попросив: — Накажіть охороні, щоб не заважала.
Зубов кивнув і дав розпорядження охоронникові. І аж тоді підійшов до Вайса і, дивлячись йому у вічі, заявив:
— Ну це так здорово, що ти живий, я навіть висловити тобі не можу!
Машина повернулася за Зубовим, Зубов відчинив перед Вайсом дверцята.
— Потім поговоримо.
Всю дорогу вони мовчали, тільки зрідка дозволяли собі заглядати один одному в вічі.
Над районом, з якого вони щойно виїхали, з новою силою почався наліт.
Сонячний схід забарвив поверхню озера Вензее ніжними рожевими тонами. Біля пристаней стояли крихітні яхти і спортивні човни червоного дерева. Вайсові здалося, що перед ним міраж.
Машина спустилася з набережної і зупинилася біля купальні. Зубов по-хазяйському зійшов на містки, штовхнув ногою двері в купальню. Сказав похмуро:
— Давай скупаємось, — і став роздягатись.
Вайс, оглядаючи міцну, мускулисту постать Зубова, сказав:
— Однак ти здоровий, старий!
— Був, — відказав Зубов. — А тепер не та механіка. — Погладив опуклі, мов крокетні кулі, біцепси, пожалівся: — Нерви. — Розбігся і, високо підскочивши на трампліні, стрибнув у воду і шалено поплив саженками.
Вайс насилу догнав його, спитав сердито: