— Виходить, ще не всі надії втрачено?
— Ні, — сказав Хакке. — Але тільки мені дуже прикро, що десятки тисяч наших переходять на нелегальне становище у сприятливіших умовах, ніж я. Мене хочуть тикнути до комуністів. І знаєте навіщо? Щоб згодом я, як учасник Опору, міг дезорієнтувати окупаційну владу, спровокувати її на арешти тих, хто справді брав участь у русі Опору. А мені вже за п"ятдесят. Я не хлопчак. Не та голова. Не та уява.
— Послухайте, — спитав Вайс, — чому ви спочатку удавали, начебто вам невідомі шляхи, якими ми переходимо на особливе становище?
— Чому? — буркнув Хакке. — Та тому, що я все-таки сподіваюсь зайняти посаду одного з тих, хто зараз іде в підпілля. Хочу, щоб остання моя посада в гестапо була вища за ту, яка в мене зараз. Думаю, що на це у мене вистачить часу, перш ніж і мене кинуті, у підпілля. І цікаво було перевірити на вас, скільки мені ще слід продержатися на поверхні. Я дуже поважаю вас і ціную паш розум, капітане Вайс.
— Однак ви облудник, — покартав Вайс.
— Ви також. — І Хакке посварився на Йоганна пальцем. — Ставили всякі навідні запитання, хоч обізнані далеко краще за мене.
— Звичка, — не розгубився Вайс.
— Мабуть, так. — Хакке заклопотано наморщив лоба. — Ви знаєте, на нашій службі людина може раптом зникнути. Особливо в тому випадку, коли вона знає що-небудь зайве.
Вайс кивнув.
— Але в мене є гарантії. Вони тут, — Хакке одгорнув килим і постукав кісточками пальців по металевому днищу вогнетривкої шафи. Помовчав, звів очі на Вайса. — Ви єдина людина, якій я можу довірити своє життя. Завтра мене має прийняти Мюллер. Я знаю, на що йду, але все ж рискну. Потім пізно буде. Якщо він дасть мені те, що я хочу, — а я буду вимагати звання штурмбанфюрера, — тоді все гаразд. А якщо ні, вважайте: старого Хакке більше немає. Ось вам ключ. Не раніше ніж за два дні заберете все з цієї шафи і передасте Шелленбергу. — Нахилився, прошепотів — Тут папери Гейдріха, і серед них копії досьє на самого фюрера, а також на ряд інших високопоставлених людей імперії. ІІІелленберг доповість про все фюрерові, ну, і полетять голови, зокрема і Мюллерова голова.
— Ви поцупили ці папери в гестапо під час бомбування?
— Я тільки зберігав їх, — гордо поправив Хакке, — зберігав, щоб вони не потрапили до рук якому-небудь пройдисвітові.
— І, крім цих досьє, у шафі нічого немає?
— Звичайно, є, — сказав Хакке. — Тут спресовано всі нечистоти. Ви розумієте, як з їхньою допомогою можна держати за горло керівників імперії?
Вайс відсторонив од себе руку Хакке, що стискала ключ.
— Даремно ви тривожитесь. Я впевнений: завтра ви одержите звання штурмбанфюрера.
І хоч як Хакке благав, Вайс не погодився взяти в нього ключа. І на прощання Хакке змушений був визнати:
— А ви, Вайсе, справді кришталево чиста людина. Тільки не розумію: на якого біса вам це потрібно?
Коли на другий вечір Йоганн подзвонив йому по. телефону, він почув владний голос:
— Штурмбанфюрер Хакке слухає!