— А ти подумай.
— Але ж дядько відчинить шафу тільки тоді, коли йому треба буде глянути на карту.
— Це вже ми знаємо. Але можна відкликати його в цю мить.
— Яким же способом?
— Дуже просто: телефонним дзвінком.
— Але, перш ніж підійти до телефону, він зачинить дверцята — і все. Та й як дізнатись, коли треба подзвонити йому по телефону?
— Бачиш, — сказав Йоганн, — все це можна об"єднати проводом у загальний ланцюг, щоб, припустімо, через п"ять секунд після телефонного дзвінка опускався затвор фотоапарата.
— А клацання фотоапарата?
— Можна розрахувати, щоб він був синхронний з другим телефонним дзвінком. Адже дядько, не почувши голосу, покладе трубку, і новий дзвінок збіжиться з клацанням камери.
— Ну що ж, — невпевнено сказав Генріх, — можна спробувати.
Вайс помітив, що всі великі німецькі резиденти, прибувши в Берлін з тієї чи іншої західної країни, де вони працювали, найменше часу приділяли складанню звітів. В основному вони влаштовували справи своїх начальників. Видно, їх зобов"язали забезпечити всі вигоди для проживання керівників німецької розвідки в країнах, де резиденти міцно акліматизувались.
Шелленберг виїхав до Швеції.
Густав викликав до себе п"ятьох молодих офіцерів, серед них і Вайса, і представив їм чоловіка атлетичної будови, але вже літнього, плішивого, з обличчям, посмугованим однаково глибокими шрамами та зморшками.
— Можете називати його Поль.
Тепер ранком вони вп"ятьох регулярно виїздили разом з Полем до Груневальдського лісу на тренування. Поль навчав їх усяких способів вбивства: застосовували холодну зброю, всякі підсобні засоби — шматок дроту, шийку від пляшки. Вчилися обходитись і самими руками.
Поль сказав, що з наказу рейхсфюрера він навчає тих самих прийомів вищих чинів служби, але тільки вдома в кожного з них.
Відсутність Шелленберга давала Йоганнові більше вільного часу, і він зміг написати докладну інформацію в Центр. Зашифрував і переправив її до професора Штутгофа через умовлений між ними тайник.
Якось тими днями в кімнаті Йоганна пролунав телефонний дзвінок. Це було дивно: адже він не знав номера свою телефону і, отже, нікому не міг його сказати. Користуватися телефоном можна було тільки через внутрішній комутатор.
Знявши трубку, Йоганн почув голос Лансдорфа. Той просив відвідати його і сказав, що вже послав по Йоганна.
Шофер довго ганяв машину по околицях Берліна, кружляв по вулицях та провулках, а потім повернувся до району Ванзее і зупинився біля особняка, до якого з Бісмаркштрасе ходу було не більше як п"ятнадцять хвилин.