За кілька днів Генріх з"ясував, в яких пунктах розміщено секретні склади, що їхнім постачанням був заклопотаний Віллі Шварцкопф. Та коли Йоганн звірив назви цих пунктів з картою, їх на ній не виявилось. Видно, всі ці назви були вигадані або закодовані, і розшифрувати їх без ключа не було можливості.
Генріх, почувши про це, стривожився:
— Значить, дядько мені не довіряє.
— Не гарячкуй, — сказав Вайс. — Можливо, система конспірації така, що про місце, де розташовано той чи інший склад, знає тільки старший тієї групи, що базуватиметься саме в цьому пункті.
— Навряд, — висловив сумнів Генріх. — Тоді навіщо Віллі зберігає карту на внутрішніх дверцятах особливої, плоскої вогнетривкої шафи? Я одного разу зайшов до нього в кабінет, коли він робив позначки на цій карті, але він зразу ж захлопнув дверцята.
— А що в тій шафі ще?
— Нічого, тільки карта. Очевидно, шафу спеціально призначено для зберігання секретних карт. У кабінеті було темно, але карту освітлював рефлектор зсередини шафи.
— І дядько ніколи при тобі не відчиняв цю шафу?
— Ніколи.
— Ну що ж, можливо, ти маєш рацію, — розміркував Йоганн.
— Я розумію, як це важливо! — палко сказав Генріх. — І зроблю все, щоб здобути карту.
— Яким же способом?
Генріх знизав плечима.
Тоді Йоганн вийняв олівець і папір, зупинив його:
— Ти ж інженер, правда ж?
— Ну, майже.
— Дивись: от схема. Коли шафа відчиняється, засвічується рефлектор. Дверцята шафи, натискаючи на контакти від проводу до замаскованого фотоапарата, з"єднують їх, працює автоматичний затвор — і знімок готовий.
— Дядькової спини, — усміхнувся Генріх.
— Ну, а якщо припустити, що дядько в цю мить не стоятиме коло шафи?
— Що ж, можливо… Не уявляю собі тільки, де встановити фотоапарат.